Будинок був просторий, майже новий, такого стилю, як завжди на курортах.
Але беручи до уваги статки Гранмезонів — власників більшості акцій Англо-Нормандської компанії, можна було б сподіватися більшої розкоші.
А може, вони дбали насамперед про пишність свого будинку в Кані?
Мегре ступив уже три кроки, коли пролунав голос:
— От і ви, комісаре.
Голос чувся з боку вікна. Пан Гранмезон сидів, зручно вмостившись у просторому м'якому кріслі й поклавши ноги на стілець. Він сидів прямо проти світла, і його було погано видно, проте Мегре одразу ж зауважив кашне, обмотане навколо його шиї, на якій не було комірця. Однією рукою мер затуляв ліву половину обличчя.
— Сідайте-но…
Мегре зробив коло по кімнаті і всівся нарешті навпроти арматора. Йому довелося зробити певне зусилля, щоб стримати усмішку, бо видовище було таки несподіване.
Ліва щока пана Гранмезона, яку він не міг повністю закрити долонею, розпухла, губа здулася. Але найретельніше мер намагався затулити око, обведене широким чорним синцем.
Це було б не смішно, коли б арматор не волів понад усе зберігати всю свою гідність. Він не ворушився. На Мегре дивився із роздратованою недовірою.
— Ви прийшли повідомити про наслідки вашого розслідування?
— Ні! Ви так люб'язно прийняли мене тоді, разом із тими панами з прокуратури, що я хотів подякувати вам за прийом.
Мегре ніколи не всміхався іронічно. Навпаки! Чим більше він насміхався з когось, тим серйозніша міна застигала і його обличчі.
Комісар обвів поглядом увесь кабінет. Стіни прикрашені схемами торговельних маршрутів і фотографіями кораблів Англо-Нормандської компанії. Меблі посередині, з доброякісного червоного дерева, але не більше. На письмовому столі лежало кілька панок з паперами, різні листи, телеграми.
Нарешті комісар подивився на лакову стелю, по гладенькій поверхні якої його погляд, здається, ковзнув з певним задоволенням.
— Схоже, що з вами сталося щось прикре?
Мер зітхнув, умостив ноги зручніше й буркнув:
— Оступився на сходах.
— Сьогодні вранці? Пані Гранмезон, мабуть, була в розпачі!..
— Моя дружина вже поїхала.
— Правду кажуть, що зараз не сезон бути біля моря!.. Зрештою, якщо не йдеться про полювання на качок… Гадаю, пані Гранмезон поїхала до Кана разом із дочкою?..
— До Парижа…
Арматор був одягнений без розкоші. Темні штани, хатній халат, накинутий на сорочку з сірої фланелі, фетрові пантофлі.
— А що там було, біля сходів долі?
— Що ви маєте на увазі?
— На що ви впали?
Лютий погляд. Суха відповідь:
— Та… на долівку…
Це була брехня, архибрехня! Не можна дістати отакенного синця під оком, впавши на долівку! Та ще й здобути на додаток странгуляційні смуги на шиї!
А шия вся була посмугована, Мегре те бачив дуже виразно, коли кашне зсунулось набік, хоч як намагався мер запобігти цьому.
— Ви були самі вдома, звичайно?
— Чому звичайно?
— Бо нещасні випадки завжди трапляються, коли поблизу нема нікого, щоб допомогти!
— Служниця пішла на базар.
— Вона тут одна?
— Маю також садівника, та він поїхав до Кана, там йому треба щось купити.
— Вам, напевне, було боляче…
Мера найбільше непокоїла саме серйозність Мегре, чий голос бринів майже приязно.
Було лише пів на четверту, а вже сутеніло, у кімнаті поступово ставало темно.
— З вашого дозволу…
Мегре вийняв з кишені люльку.
— Якщо бажаєте сигару, там є на каміні.
На каміні лежала ціла купа коробок з сигарами. На таці — пляшка старого арманьяку. Високі двері з американської сосни вилискували лаком.
— А як ваше розслідування?..
Невиразний жест Мегре, який стримувався, щоб не дивитися на двері до суміжного салону, що якось дивно вібрували.
— Жодних наслідків?
— Жодних.
— Хочете знати мою думку? Не було підстав починати з версії про якусь складну справу.
— Безперечно! — вигукнув Мегре. — Та й що тут складного чи загадкового. Одного вечора зникає людина й цілий місяць не подає жодної ознаки свого існування. Минає шість тижнів, і цього чоловіка знаходять у Парижі з розколотим і потім оперованим черепом. Бідолаха втратив пам'ять. Його привозять додому і вже першої ж ночі отруюють. Тим часом триста тисяч франків було переказано з Гамбурга на його рахунок у банку. Все просто! Все ясно!
На цей раз мер не міг помилитися, незважаючи на поблажливий тон комісара.
— Це може бути, в усякому разі, простіше, ніж ви думаєте. А навіть якщо припускати, що все це дуже таємниче, краще було б, як я гадаю, не створювати, наче для розваги, атмосферу страху. Зокрема, говорити про такі речі в деяких кафе, де легко заплутати думки, котрі й так уже не дуже послідовні через алкоголь.