Селестен знизував плечима, наче всі ці справи йому страшенно обридли.
— Чи був Мартіно у Фекамі одинадцятого вересня, коли відбулася купівля-продаж?
Усі троє похнюпилися. Луї взяв плитку тютюну зі столу і вкусив її й собі, а Селестен плював довгими цівками жуйки у стелю.
Розмова на якийсь час урвалася, бо гніт ліхтаря обвуглився: видно, вигорів гас. Ланнек пішов на палубу по бідон і повернувся промоклий до нитки. Якусь хвилину вони лишалися в повній темряві. Ніхто не зрушив з місця.
— Мартіно був там! Я певен! Судно було куплене на ім'я Луї-Здоровила, а Ланнек залишився на борту, може, надовго, а може, й тимчасово…
— Тимчасово…
— Гаразд! Саме так я й думав! На той час, який потрібен буде «Сен-Мішелю» на одну незвичайну експедицію…
Ланнек збуджено підхопився й розкусив сигарету в зубах.
— Ви прийшли в Уїстреам. В ніч на шістнадцяте шхуна стояла заякорена на рейді, готова одразу ж віддати кінці й вийти в море. Де був Мартіно?
Шкіпер знову сів, спантеличений, але повний рішучості й далі мовчати.
— Шістнадцятого вранці «Сен-Мішель» виходить у море. Хто на борту? Чи Мартіно ще тут? Чи Жоріс теж з вами?
Мегре не скидався ні на суддю, ні навіть на слідчого. Голос його звучав однаково лагідно, в очах прозирала хитрість. Здавалося, він грає з приятелями в дитячу гру «Ану, відгадай!»
— Ви берете курс на Англію. Потім ідете на Голландію. Чи не там вас залишають Мартіно з Жорісом? Адже вони їдуть далі. Я маю вагомі підстави гадати, що вони прямують до Норвегії…
Луї-Здоровило щось пробурмотів.
— Що ти сказав?
— Що так вам нічого не добитися.
— Чи капітан Жоріс уже був поранений, коли підіймався на борт? Чи його поранено в дорозі, а може, навіть, у Скандинавії?
Він уже не чекав відповіді, а вів далі:
— Всі троє ви, як і раніше, робите каботажні рейси. Але не відхиляєтесь занадто на північ. Чекаєте листа або телеграми, адже вам має бути призначене побачення. Минулого і тижня ви були у Фекамі — в тому порту, де відбулась ваша перша зустріч з Мартіно. Луї-Здоровило дізнається, що капітана Жоріса знайдено в Парижі в якомусь дивному стані і що його мають привезти до Уїстреама. Луї дістається туди поїздом. У будинку нема нікого. Він залишає записку сестрі й повертається у Фекам.
Мегре зітхнув, на якусь мить умовк, запалюючи люльку.
— Так от! Ми вже підходимо до кінця. Мартіно у Фекамі. Ви повертаєтеся з ним. Але висаджуєте його перед заходом у порт. Це свідчить про те, що він зовсім не хотів, аби його тут помітили. Потім він зустрівся з Луї на старій дразі… За ваше здоров'я!.. — налив собі сам і вихилив чарку під похмурими поглядами трьох моряків.
— Взагалі, щоб усе стало на своє місце, треба тільки з’ясувати, з якою метою Луї-Здоровило пішов до мера саме тоді, як Мартіно тікав до Парижа. Дивовижна місія: бити по пиці людину, яка має репутацію особи, котра не знається аби з ким.
Луї-Здоровило мимоволі блаженно всміхнувся, пригадавши, як він гамселив пана Гранмезона.
— Отак, друзі мої! А тепер затямте собі: кінець кінцем, усе буде з'ясовано. Чи не здається вам, що було б краще, аби це сталося тепер?
І Мегре постукав люлькою об підбора, вибив попіл і запалив її знову. Селестен заснув і голосно хропів. Луї-Здоровило, схиливши голову набік, втупив очі в брудну підлогу. Ланнек марно намагався перехопити його погляд, щоб запитати, як бути далі.
Нарешті шкіпер буркнув:
— Нам нема чого сказати.
З палуби почувся гуркіт, наче впало щось важке. Мегре здригнувся. Луї-Здоровило висунув голову з люка, з каюти виднілися самі його ноги на трапі. Якби він тікав, комісар, безумовно, побіг би навздогін. Тепер уже нічого не було чути, тільки шумів дощ та рипіли якісь блоки.
Так тривало щось із півхвилини. Не більше. Луї-Здоровило зійшов з трапа. Йому до лоба прилипло мокре волосся, і вода струменіла по щоках. Він мовчав, не поспішаючи з поясненнями.
— Що ж там таке?
— Талі.
— Тобто?
— Блок талів вдарився об релінґ.
Шкіпер знову підкинув брикетів у пічку. Чи повірив він у те, що сказав Луї? В усякому разі, той уникав його запитальних поглядів. Ланнек розштовхав Селестена.
— Піди закріпи шкот на бізані…
Матрос продирав очі й нічого не розумів. Довелося давічі повторювати йому одне й те саме. Лише після цього він, зовсім розморений сном і затишком, злий, що доводиться пірнати в дощ і холод, накинув плащ, насунув на голову зюйдвестку і поліз на палубу.