— Нікого на борту?
— Нікого!
За кілька кілометрів вздовж берега виднілися будинки Діва, заводські труби, далі можна було розрізнити Кабур, Ульгат, скелястий мис, за яким вгадувалися Довіль і Трувіль[4].
Мегре виліз на судно більше для годиться, і відчув себе дуже незручно на стрімко похиленій палубі. Тут йому стало болючіше, ніж якби шхуну поглинуло розлючене море!
В каюті на підлозі валялись уламки розбитих склянок, двері шаф розчинені навстіж…
А начальник порту не знає, що робити! Адже не йому належить це судно! То чи мусить він розпочати рятувальні роботи, викликати буксир з Трувіля, брати на себе відповідальність за все це?
— Якщо він залишиться тут ще на один приплив, йому капець! — заявив капітан.
— Гаразд! У такому разі спробуйте зробити все необхідне, щоб врятувати корабель… Можете сказати, що я взяв на себе…
Ніколи тут не бувало такого похмурого, такого глухого неспокою. Мимоволі всі поглядали на безлюдні дюни, нібито звідти можна було чекати появи людей з «Сен-Мішеля».
А цікаві — дорослі й діти — підходили й підходили з села. Коли Мегре дістався до Уїстреама й проходив через порт, до нього підбігла Жюлі.
— Це правда?.. Вони зазнали аварії?..
— Ні… Вони сіли на мілину… Такий здоровань, як ваш брат, напевне вибрався з халепи цілий і неушкоджений…
— А де ж він тепер?
Все це здавалося просто зловісним, і окремі деталі аж ніяк не в'язалися між собою. Коли Мегре проходив повз готель «Всесвіт», господар гукнув до нього:
— Я ще не бачив двох ваших друзів. Чи не час уже їх розбудити?
— Не варто клопотатися…
Комісар сам піднявся у кімнату Люка. Той лежав на своєму ліжку, зв'язаний майже так само туго, як допіру Мегре.
— Я все вам поясню…
— Не варто!.. Ходімо…
— Є щось нове? Та ви зовсім промокли… А вигляд такий змучений…
Мегре забрав бригадира з собою й попрямував до поштової контори, що містилася у глибині села, якраз навпроти церкви. Люди стояли на порогах своїх домівок. Хто тільки міг, побіг до пляжу.
— Ти що, не годен був захищатися?
— Він напав на сходах… Ми йшли на другий поверх… Він ішов позаду… Зненацька схопив мене за ноги, а потім все сталося так швидко, що я не встиг дати здачі. Ви його бачили?
Мегре викликaв сенсацію. Здавалося, ніби всю ніч простояв по шию у воді. На пошті не міг писати сам, бо залишав мокрі плями на папері.
— Бери ручку… Телеграми всім меріям і жандармським відділенням цієї округи… Дів, Кабур, Ульгат… До місцевостей на півдні теж: Люк-сюр-Мер, Ліон-сюр-Мер, Кутане… Познач на карті… І до найменших сіл у радіусі до десяти кілометрів звідси… Повідомиш, що треба затримати чотирьох — Луї-Здоровила, Мартіно, капітана Ланнека, а також старого матроса, що озивається на ім'я Селестен… Дай їхні прикмети. А коли відправиш телеграми, зателефонуй до найближчих пунктів, щоб виграти час…
Комісар залишив Люка наодинці з телеграфом і телефоном.
У шинку навпроти пошти Мегре проковтнув пекучий ґроґ; хлопчаки, що збіглися подивитись на нього, притиснулися носами до шибок.
Прокинувся Уїстреам — Уїстреам збуджений, занепокоєний, який дивився або йшов у бік моря. Повзли новини, чутки — роздмухані, перекручені.
На дорозі Мегре зустрів старого рибалку, який на світанку визволив його.
— Ти не розповідав про те, що…
Рибалка відповів з байдужим виглядом:
— Я тільки сказав, що знайшов вас…
Комісар дав йому двадцять франків і пішов до готелю переодягтися. Тіло його тремтіло, тремтів кожен м'яз. Йому було водночас і жарко, і холодно. Підборіддя заросло щетиною, під очима набрякли мішки.
Був вкрай стомлений, але мозок працював активно. Навіть активніше, ніж звичайно. Комісар встигав бачити все навколо себе, відповідати на запитання, розпитувати людей, а тим часом точні міркування і ясні думки низалися в один ланцюг.
Близько дев'ятої години знову пішов на пошту. Люка закінчував телефонні розмови. Телеграми відправив раніше. На його запити всі відділення й пости жандармерії відповідали, що поки що нікого не бачили.
— А пан Гранмезон ще нікого не викликав, мадемуазель?
— Годину тому… Розмовляв з Парижем…
Вона назвала номер. Комісар відшукав його в довіднику і звернув увагу на те, що телефон належить колежу Станіслава.
— Мер часто викликає цей номер?
— Досить часто. Гадаю, там пансіон, де вчиться його син,