— Сподіваюся, ви не хочете безпідставно звинуватити…
— Я? Нічого подібного. Стривайте! Іде якась автомашина. Готовий закластися, що це пані Гранмезон повертається з Кана. Чи не можете ви зробити мені приємність і нічого їй не говорити?
Задзеленчав дзвоник. Чути було, як по коридору пройшла покоївка. Долинули невиразні голоси, шепіт, а потім у прочинені двері зазирнула служниця. Але чому вона нічого не сказала? Чому вона кидає такі злякані погляди на свого хазяїна?
— Годі вже! — не витримав мер.
— Та знаєте…
Мегре відштовхнув її й вийшов у коридор, де не побачив нікого, крім шофера в лівреї.
— Ви що, загубили пані Гранмезон по дорозі? — накинувся він на шофера.
— Тобто… Знаєте… адже вона…
— Де вона вийшла з машини?
— На перехресті доріг з Кана і Довіля. Вона почувала себе зле.
Мер схопився на ноги. Обличчя його закам'яніло, він тяжко дихав.
— Зачекайте на мене! — кинув шоферові.
Але перед Мегре, який загородив йому шлях своєю масивною постаттю, він завагався.
— Припускаю, що ви погодитеся з тим, що…
— З усім. Ви маєте рацію. Ми мусимо їхати туди.
Розділ XII
НЕЗАКІНЧЕНИИ ЛИСТ
Шофер зупинив машину на перехресті, де не було жодної будівлі, і повернув голову назад, до своїх пасажирів, щоб спитати, куди тепер їхати. Відтоді, як вони виїхали з Уїстреама, пан Гранмезон став зовсім іншою людиною.
Вдома він завжди владарював собою, дбав про свою гідність навіть у найжалюгідніших для нього ситуаціях.
З цим було покінчено! Щось обірвалося в ньому, і стан його можна було назвати панічним. І це було тим відчутніше, тим виразніше, що все його обличчя було спотворене побоями. Очі мера весь час неспокійно бігали.
Коли машина зупинилася, він запитально глянув на Мегре, але комісар дозволив собі невелику розвагу і з прихованим лукавством пробурмотів:
— Що маємо робити далі?
Не видно було жодної живої душі ні на дорозі, ні в навколишніх садах. Безперечно, пані Гранмезон відпустила свою машину не для того, щоб присісти на узбіччі дороги. Якщо вона відпустила шофера, тим паче в такій безлюдній місцевості, то, значить, мала тут побачення з кимось або несподівано помітила когось, з ким хотіла переговорити без свідків.
Листя дерев було мокре. Густий дух перегною пашів від землі. Корови втупилися в автомобіль, не припиняючи свого жування.
А мер пильно оглядав усе навколо, сподіваючись, очевидно, побачити свою жінку десь за живоплотом або за стовбуром дерева.
— Дивіться! — сказав Мегре, наче допомагав новачкові.
На дорозі до Діва виразно виднілися сліди автомобільних покришок. Якась машина зупинялась там, повернула назад з чималими труднощами, бо дорога була завузька, й поїхала назад.
— Старенька вантажівка… Рушаймо, шофере!..
Їхати довелося зовсім недовго. Ще далеко від Діва сліди вантажівки губилися біля кам'яного путівця. Пан Гранмезон весь час тримався насторожі, а очі його були водночас стривожені й налиті люттю.
— Чи ви знаєте, що там далі?
— Десь там, за півкілометра, стоїть якийсь хутір…
В такому разі краще буде залишити машину тут.
Перевтома надавала обличчю Мегре виразу майже нелюдської байдужості. Він буквально спав на ходу. Здавалося, він просувається вперед лише завдяки енергії, запозиченій із зовні. Коли б хтось побачив, як вони йдуть по дорозі, то, напевне, вирішив би, що командує тут мер, а комісар, ідучи слідом, підкоряється йому з апатією підлеглого.
Вони проминули маленький будиночок, довкола якого сокотіли кури; жінка, що стояла на подвір'ї, провела приїжджих здивованим поглядом. Потім попереду показалася церковка — не більша за звичайну халупу, а ліворуч від неї — тютюнова крамничка.
— Чи дозволите? — сказав Мегре, показуючи мерові свій порожній кисет.
Він зайшов сам у крамничку, де продавалась бакалія й різне кухонне начиння. Із склепистої підсобної кімнатки визирнув старий і покликав свою дочку, щоб вона продала тютюн. Коли двері відчинилися, комісар встиг помітити телефон на стіні підсобки.
— О котрій годині сьогодні вранці приходив сюди дзвонити мій приятель?
Дівчина не вагалась жодної секунди.
— Та вже добра година минула.
— Так, значить, дама вже приїхала?
— Так! Вона навіть зупинилася тут, щоб розпитати про дорогу. Знайти зовсім неважко… Останній будинок по вуличці праворуч…
Він вийшов, все такий же незворушний, і побачив пана Гранмезона, який стояв перед церквою та роздивлявся навколо з таким виглядом, що неминуче мав розбудити підозріливість тутешнього люду.