[12], не вбий», — хоча зараз, може, трохи запізно, їм слід було згадати ці слова в розмові з Лукасом, підійшовши до в’язниці та звернувшись у заґратоване віконце на другому поверсі, де зазвичай у неділю висуваються темні руки, а за ними навіть помітно полиски білків очей та чуються милозвучні голоси, що кличуть та регочуться до негритянських дівчат і жінок, які проходять або зупиняються внизу, надворі, вулицею; ось як було, коли він збагнув, що, окрім Паралі, він з учорашнього вечора не побачив нікого з негрів, хоча тільки завтра він дізнається, що ніхто з тих, хто мешкає в Голлоу і Фрідментауні, узагалі не вийшли на роботу, як і в суботу ввечері: ні на Майдан, ні навіть до перукарні, де в неділю вранці для чистильника взуття — найкраща нагода для чистки до блиску взуття та чистки одягу, та й біганини за дорученнями, і підготовки ванни для водіїв вантажівок, кавалерів, і робітникам з гаражів, теж кавалерам, які винаймали кімнату, і молодим, і не дуже молодим, які весь тиждень пропрацювали в більярдній. А шериф нарешті повернувся до міста, навіть вирвався сюди в неділю, аби забрати Лукаса. Дюжина з тих, хто поспішили вчора по обіді до Фрейзерового магазину, повернулися, впіймавши облизня (він знав, що один автомобіль, напханий ущерть, повернувся навіть уночі, і ті, хто там сиділи, позіхають і тепер ледарюють і скаржаться на недосип — і це теж запишуть як Лукасову провину), і він все це вже чув раніше, і навіть сам про це раніше думав:
вернуться
Послання апостола Павла до Римлян: «Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: «Мені належить помста, Я відплачу», — говорить Господь» (Рим., 12:19).