— То з якого пістолета його застрелили, Лукасе? — і почув саме те, на що, як знав Лукас, і очікував:
— Я заплачу тобі, — сказав Лукас. — Назви свою ціну, будь-яку, коли вона не захмарна, і я заплачу.
Він глибоко вдихнув, затамував подих і видихнув, доки вони обидва дивились один на одного крізь ґрати, затьмарені очі старого зорили на нього, несповідимо-непроникливі й загадкові. Зараз вони навіть не були наполегливими, і він мирно та спокійно подумав: «Він не лише побив мене, він ще й ні на секунду в цьому не сумнівається». Він сказав:
— Згода. Просто якщо я подивлюся на нього, це ніякої користі не принесе, навіть якщо я зможу сказати, яка в ньому куля. Отже, ви ж розумієте, що це значить. Я маю відкопати його, витягнути з тієї ями, доки Ґаврі мене не схопили, і повезти до міста, де містер Гемптон може послати за експертом у Мемфіс, аби той розповів про кулі. — Він подивився на Лукаса, на старого, який немічно тримався за пруття ґрат у камері, навіть не дивлячись на візаві. Він знову глибоко зітхнув. — Але головне — витягнути його звідти із землі, відвезти туди, де хтось може його оглянути до… — Він подивився на Лукаса. — Мені доведеться дістатися туди й відкопати його, і повернутися до міста до півночі або до першої, або, може, навіть опівночі буде вже запізно. Я не знаю, як це зробити. Я не можу цього зробити.
— Я постараюся зачекати, — промовив Лукас.
Чотири
Коли він дістався додому, його зору відкрився пошарпаний, збляклий від дощів, підтоптаний пікап, припаркований на узбіччі біля будинку. Зараз уже восьма година; він був більше аніж певний, що лишилося навряд чи й чотири години на те, аби дядько пішов до шерифа додому та переконав його, а потім знайшов мирового суддю[18] чи кого там треба знайти і розбудити, і переконати, щоб він розкопав ту могилу (замість дозволу від Ґаврі, якого нізащо в світі, не кажучи вже про те, аби врятувати від спалення живцем на багатті якогось там чорномазого, сам Президент Сполучених Штатів власного персоною, не те що сільський шериф, ніколи б не домігся), а потім піти до Каледонської каплиці, розкопати тіло і вчасно повернутися до міста. Але саме цього вечора якийсь фермер, чия заблудла корова або мул, або кнур, конфісковані сусідом, який наполягає стягнути штраф у долар, перш ніж він випустить цю худобу, — приплентався до дядька, висиджуючи понад годину в його кабінеті, кажучи «так» чи «ні», чи «про мене, я не гадаю, що…» і розводиться про вирощування городини або про політику, хоча дядько нічого не тямить у першому питанні, а фермер геть не знається на другій темі, доки відвідувач не знайде час, аби пояснити, заради чого прийшов.
18
В оригіналі J. Р. — вочевидь, абревіатура Justice of the Peace, що відповідає мировому судді.