— Що це має бути? — спитав дядько, теж у нього за спиною, але цього разу він не звернув уваги і навіть не став слухати далі, бо раптом з вулиці прийшли троє чоловіків, ставши біля машини, а доки він дивився, з’явилися ще п’ятеро чи шестеро, і наступного моменту на вулиці почала стікатися вся юрба; машина, яка вже зрушила, зненацька загальмувала (і наступні за нею так само), спочатку — щоб об’їхати інших, не зачепивши, а потім пасажири стали висуватися з віконець, дивлячись на шерифів автомобіль, до якого перший уже дістався, вийшовши з машини та, нахиляючись, зазирав у це авто — і смаглі фермерські руки схопилися згори за раму, і смагляве обвітрене обличчя вдивлялося в автомобіль з допитливим подивом, але без тіні сорому, доки за ним вслухáлися його численні двійники у фетрових капелюхах і позначених плямами поту панамах.
— Що це ви задумали, Гоупе? — спитав цей чоловік. — Ви хіба не знаєте, що вас Верховний Суд забере, якщо отак розтринькуватимете гроші округу? Ви не чули про оцей новий закон Лінча, що янкі ухвалили? Ті, хто чорномазого лінчують, мають викопати йому могилу.
— Може, він ті лопати Набу Ґаврі та його хлопам везе, аби попрактикувалися, — озвався другий голос.
— Тоді добре, що Гоуп і чорноробів прихопив, — сказав третій. — Якщо він заведеться з кимсь із отих Ґаврі — чи рити яму, чи нічого не робити, що до сьомого поту доведе, то будь певен: ті чорнороби потрібні.
— А може, це не чорнороби, — сказав четвертий. — Може, це на них ті Ґаврі попрактикуються.
Однак, хоча хтось грубо реготнув, інші не засміялися — зараз понад дюжину з’юрмилися навколо машини, щоб кинути один всеосяжний погляд на заднє сидіння, де сиділо двоє негрів — непорушні, наче різьблені статуї, дивлячись уперед, у порожнечу, і без жодного руху, навіть, здається, не дихаючи, лише зіниці трохи розширилися, і білки зблискували, далі знову позираючи на шерифа: майже такий вираз він бачив на обличчях гравців у рулетку, що стежили за тим, як крутиться барабан за склом і де зупиниться стрілка.
— А я прикидаю, що робитиму, — сказав шериф. Він висунув голову і величезним ручищем відштовхнув од віконця найближчого витріщаку — так легко, як відсував би фіранку, і заговорив, підвищуючи голос, але не надто: — Віллі!
Підійшов маршал — начальник поліції; він уже зміг його почути:
— Розступіться, хлопці. Дайте почути, що шериф вранці надумав.
— Чому б вам не забрати цих людей з вулиці, щоб їхні машини потрапили до міста? — сказав шериф. — Може, вони теж хочуть стати навколо і витріщатися на в’язницю.
— Ще б пак, — відповів маршал. Він розвернувся, розкинувши руки назустріч найближчим з натовпу, не торкаючись, начебто гнав стадо крупної рогатої худоби. — Ану, хлопці, — сказав він.
Вони не рухалися, досі дивлячись повз маршала на шерифа — не зухвало, ніхто навіть особливо не грубив: просто терпимо, добродушно, майже життєрадісно.
— Чому, шерифе? — почувся один голос, потім інший:
— Це ж вулиця для всіх, так чи не так, шерифе? Ви ж, городяни, не проти, якщо ми тут постоїмо — ми ж свої гроші у вас витрачаємо, так?
— Але не перекривайте дорогу іншим, хто хоче потрапити до міста, аби тут дещицю витратити, — сказав шериф. — Ану, далі кроком руш. Розжени їх з вулиці, Віллі.
— Ходіть, хлопці, — сказав маршал. — Є ж інші люди, крім вас, хто хочуть тут стати, аби цеглу подивитися. — Потім вони зрушили, але без поспіху, маршал заганяв їх назад вулицею, наче жінка заганяє курячий виводок — вона стежить лише за напрямком птаства, а не за швидкістю, не надто підганяючи курей, що дріботять у неї попереду — ляскає фартухом, бо вони не сказати щоб опираються, а просто непередбачувані, не налякані нею та ще навіть не сполохані; зупинене авто і машини за нею рухалися дуже повільно, тягнучись, повзучи з тягарем витягнутих облич; він чув, як маршал кричить на водіїв:
— Вперед! Вперед! За вами ще машини…
Шериф знову зиркнув на дядька:
— А де інший?
— Хто інший? — спитав дядько.
— Інший детектив. Який у темряві бачить.
— Алек Сендер, — здогадався дядько. — Вам він теж потрібен?
— Ні, — відповів шериф. — Просто щось його не бачу. Я здивуюся, якщо тут на селі є бодай хтось, у кого вистачило розуміння та лою в голові всидіти вдома в такий день. Ви готові? Вперед.