Тут з проходу на тротуар Майдану він зупинився як вкопаний, наче вперше з того часу, як вони з дядьком покинули стіл за вечерею та вийшли з дому зо тиждень, місяць чи рік тому, хай скільки часу спливло з того недільного вечора. Тому що цього разу йому навіть не треба було й глипати. Вони там були, звісно, притиснувшись носами до скла, але цих споглядачів не було досить, аби перекрити рух бруківкою, та й змішатися настільки, щоб утворити Обличчя; та навряд чи й дюжина, та й більшість — зелені хлоп’ята, яким треба зараз бути у школі — жодного земляцького обличчя із села, навіть жодного справжнього чоловіка, бо навіть ті четверо чи п’ятеро, які на зріст скидалися на дорослих чоловіків, ні чоловіки, ні хлопчики, вони тут завсідники — коли той старий епілептик, дядечко Гоґі Мосбі зі шпиталю для вбогих, упав, затрусившись у нападі, з піною на вустах, до рівчака, або коли Віллі Інґрем нарешті спромігся засадити кулю в лапу чи у поперек собацюрі, про якого котрась жінка повідомила його по телефону, що це скажений пес — і, стоячи біля проходу, доки дядько карбував крок у нього за спиною, до болю кліпав зболілими, геть сухими повіками, вдивляючись, чому Майдан не був порожнім — ще й тому, що забагато назбиралося, проте порожнів, доки хакі, груба бавовняна тканина та ситець текли через Майдан і оминаючи його у бік припаркованих легкових автомобілів і вантажівок, стягуючись і юрмлячись біля дверей, доки один за іншим не вповзали всередину, залазили у крісла, на сидіння та у кабіни; уже заверещали стартери, запустилися мотори, заторохтів холостий хід і закрутилися шестерні як млинові колеса, а пасажири, як і раніше, поспішали до машин, і тепер не один, а п’ять чи шість автомобілів одразу дали задній хід від узбіччя, розвернулися та поїхали прямо, а люди ще бігли до них, хапаючись за борти та залазячи всередину, і він уже втратив їм лік, випускаючи з уваги, навіть якщо й намагався злічити, стоячи поряд із дядьком, спостерігаючи, як вони зосереджуються в чотири потоки чотирма головними вулицями, що ведуть з міста у чотирьох напрямках, уже нестримно линули, навіть не встигнувши покинути Майдан, обличчя в останній момент іще не розвернулися, але дивилися назад, та й то недовго, на що завгодно і в ніщо, швидко зникаючи на ходу, і, здавалося, рухалися швидше, ніж автівки, які їх везли, бо, судячи з виразу цих облич, лиця вже давно були за межами міста, задовго до того, як щезнути з поля зору; і вдвічі швидше, ніж їзда машин, раптом наче з-під землі виросла його мати, не торкнувшись його — прийшла, певно, тими провулками, теж від в’язниці, обігнувши те місце, де вони були, — імовірно, доки ті ривком вихоплювали Монтґомері з машини, — але ж тоді дядько казав йому: вони вистоять проти всього за умови, що назавжди збережуть за собою право відмовитися визнати видиме, — і зверталася до його дядька:
— Де машина? — а тоді, навіть не чекаючи на відповідь, розвернулася та попрямувала назад у прохід, виступаючи з прямою поставою, струнка, з твердо випростаною спиною, яка начебто дивилася на інших, і підбори стукали по бетону — так само як вдома, коли вони з Алеком Сендером, дядько і батько — усі четверо — вважали за краще ходити навшпиньки, нібито їх і нема, — оминула далі рампу, де на алеї стояли тільки порожня шерифова машина та порожня вантажівка, і вже відчиняла автомобільні дверцята, коли вони з дядьком знову опинилися поряд та знову побачили їх: як вони перетинають гирло алеї, неначе на сцені — на легкових автомобілях і вантажівках, обличчя з непереможними профілями, непроникливі, невразливі, не налякані, але одержимі якимсь безповоротним зреченням, стрімко кидаючись через дорогу, щільно і безперервно, і тому багато хто нагадував старшокласників, або, може, мандрівну трупу, яка грала виставу «Битва при Пагорбі Сан-Гуан[35]», і ви не лише не чуєте — вам навіть і не треба вслухатися — приглушеного шуму за лаштунками, так само як і не треба бачити марширування або тренування війська, щойно армія досягла куліс, як зірвалася в божевільному пориві, і люди, спотикаючись, біжать, міняючись мундирами, френчами, головними уборами і бутафорськими пов’язками, і знову повернутися з-під збриженої марлі, на якій намальовано поле битви, героїзм і загибель, опинитись у власному тилу та в нападі героїзму знову продефілювати сценою.
35
Battle of San Juan Hill (транслітерується також як Сан-Гуан Гілл, або Сан-Гуан Гайтс, Heights, англійські назви дані американцями) — 1 липня 1898 р.: битва під час іспансько-американської війни. Сан Гуан — висоти на Кубі. Найзапекліша битва у цій війні, перемогли американці.