— Але я знаю, що у вас є лист для мене!
— Чому ви так вирішили?
— Бо телефонувала моя сестра і казала, що збирається мені написати.
— Шановна, я не маю для вас листа.
— Я знаю, що маєте! Я знаю, що маєте! Упевнена, він там!
Вона потяглася до стосу листів у моїй руці.
— НЕ ЧІПАЙТЕ ПОШТИ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ, ШАНОВНА! ДЛЯ ВАС СЬОГОДНІ НІЧОГО НЕМА!
Я розвернувся й пішов.
— Я ЗНАЮ, ЩО У ВАС МІЙ ЛИСТ!
Ще одна жінка стояла на своєму ґанку.
— Сьогодні ви пізно.
— Так, мем.
— А де постійний листоноша?
— Він помирає від раку.
— Помирає від раку? Гарольд помирає від раку?
— Так точно, — кажу.
Віддаю їй пошту.
— РАХУНКИ, РАХУНКИ, РАХУНКИ, — закричала вона. — ЦЕ ВСЕ, ЩО МОЖЕТЕ МЕНІ ПРИНЕСТИ? ОЦІ РАХУНКИ?
— Так, мем, це все, що я можу вам принести.
Я розвернувся й пішов далі. Не моя провина, що вони користувалися телефоном, газом і світлом та купували товари в кредит. А варто було принести рахунки, як на мене почали кричати так, наче це я вимагав від них установити телефон чи замовляти післяплатою телевізор за 350 доларів.
Наступною зупинкою була невелика двоповерхівка, майже нова, на 10 чи 12 квартир.
Поштова скринька стояла спереду, під дахом ґанку. Нарешті, бодай трохи тіні. Встромляю в замок ключ і відчиняю.
— ЗДОРОВ БУДЬ, ВУЙКУ СЕМЕ, ЯК СЯ МАЄШ?
Це було гучно. Не очікував я почути за спиною чоловічий голос. Він накричав на мене, а з бодуна я нервовий. Від несподіванки аж підстрибнув. Це було занадто. Я вийняв ключ зі шпарини і розвернувся. Окрім сітчастих дверей, я не побачив нічого. За ними хтось стояв. Під кондиціонером і невидимий.
— А щоб ти ходив, як води ходять! — кажу. — Не називайте мене Вуйком Семом. Я не Вуйко Сем.
— О, то ти один із цих розумників, ге? За два центи я вийду і надеру тобі сраку.
Я підняв лантух і грюкнув ним об землю. Листи і журнали порозліталися навсібіч. Доведеться всю пачку перескладати. Я зняв кептар і жахнув ним об цемент.
— ВИХОДЬ ЗВІДТИ, СКУРВИЙ СИНУ! О, ГОСПОДИ ВСЕМОГУТНІЙ, БЛАГАЮ ТЕБЕ! ВИХОДЬ ЗВІДТИ! ВИХОДЬ, ВИХОДЬ ЗВІДТИ!
Я був ладен його вбити.
Ніхто так і не вийшов. Не долинало ані звуку. Я глянув на сітчасті двері. Нічого. Наче квартира була порожньою. На мить закортіло зайти всередину. Тоді розвернувся, став на коліна і почав перескладати листи та журнали. Без сортувального ящика довелося докласти зусиль. За двадцять хвилин я склав пошту. Запхав кілька листів до скриньки, журнали кинув просто на ґанок, розвернувся, знову глянув на сітчасті двері. Те саме — ані звуку.
Розібрався я з маршрутом, ішов і міркував: гаразд, ото він зателефонує й бовкне Джонстонові, що я йому погрожував. Як повернуся, ліпше бути готовим до найгіршого.
Відчиняю двері, а Камінь сидить за столом і щось читає.
Став там, дивлюся на нього, чекаю.
Джонстон зиркнув на мене і повернувся до читання. Продовжую стояти й чекати. Камінчик продовжує читати.
— Ну, — кажу, — що там із тим?
— Що там із чим?
— ІЗ ТЕЛЕФОННИМ ДЗВІНКОМ! РОЗКАЖИ МЕНІ, ЩО ТАМ ІЗ ТЕЛЕФОННИМ ДЗВІНКОМ! НЕ СИДИ ПРОСТО ТАК!
— З яким таким дзвінком?
— Тобі стосовно мене не дзвонили?
— Дзвонили? Що сталося? Що ти там такого зробив? Що ти накоїв?
— Нічого.
Я пішов і перевірив своє начиння. Хлоп не телефонував. Най не сподівається на мою вдячність. Мабуть, він гадав, що якщо зателефонує, я повернуся.
Дорогою до ящика я пройшов повз Каменя.
— Чінаски, що ти там накоїв?
— Нічого.
Моя поведінка настільки збила Камінчика з пантелику, що він забувся вказати на моє півгодинне запізнення і записати його.
Якось уранці я сортував пошту поруч із Джи Джи. Так його всі кликали — Джи Джи. Насправді його звали Джордж Ґрін. Проте вже багато років його звали Джи Джи, і врешті він став схожим на Джи Джи. Він працював поштарем ледь не з двадцяти років, а зараз йому було добряче за шістдесят. Його голос щез. Він і не спілкувався. Він каркав. А коли каркав, то небагато. Його ні любили, ані зневажали. Він просто був. Обличчя в нього було в дивних зморшках — яри й насипи непривабливої плоті, ані натяку на осяйність. Він був міцним дідуганом, котрий робив свою справу, — Джи Джи. Його очі нагадували округлі грудки глини, закинуті до очииць. Ліпше було не думати про нього і не дивитися в його бік.
У Джи Джи, попри весь його стаж, був один із найлегших маршрутів — геть по периметру багатого району. Теж район із забезпечених. Хоч будинки були й старими, але великими, більшість — двоповерхівки. Японські садівники підтримують широкі газони підстриженими й зеленими. Там жили деякі кінозірки. Відомий мультиплікатор. Автор бестселерів. Два колишні губернатори. Тут із тобою не спілкувалися. Ти ніколи нікого не бачив. Єдине що, на початку маршруту будинки були дешевші, там набридали діти. Маю на увазі, що Джи Джи був бурлакою. І мав свисток. Наприпочатку маршруту він виструнчувався, діставав чималий сюрчок і дмухав так, що слина розліталася навсібіч. То був знак для дітей, що він прийшов. Мав для них цукерки. І діти прибігали, і, просуваючись вулицею донизу, він роздавав їм цукерки. Добрий старий Джи Джи.