— Ні, Генку, усе скінчено, я так не витримую.
Я підвівся і підійшов до неї.
— Ну все, крихітко, досить, ти просто трохи засмучена.
Спробував її обійняти. Вона мене відштовхнула.
— Гаразд, бісова ковінька!
Я повернувся на стілець, допив своє, налив ще і випив.
— Усе скінчено, — сказала вона, — більше я з тобою не спатиму.
— Без проблем. Лишай собі свою кунку. Не така вже вона й надзвичайна.
— Ти будинок собі лишиш чи з’їдеш? — питає.
— Дім тобі.
— А собака?
— І собаку лишаю, — кажу.
— Він за тобою тужитиме.
— Радий, що бодай хтось за мною тужитиме.
Я підвівся, пройшов до машини і винайняв першу ж квартиру, яку здавали. Тої ночі і переїхав.
Я щойно втратив трьох жінок і пса.
Наступне, що пригадую: на моїх колінах влаштувалося молоде дівча з Техасу. Не вдаватимусь у подробиці, де я її надибав. У будь-якому разі вона там була. Їй двадцять три. Мені тридцять шість.
Мала довге біляве волосся і була чудово складена. Тоді я ще не знав, що грошей теж мала багацько. Вона не пила, пив я. Спершу ми багато реготали. І разом ходили на перегони. Позаяк притягувала погляди, то щоразу, як повертався на місце, до неї дедалі ближче й ближче присовувався казна-який довбограник. Їх були дюжини. І вони продовжували переміщуватись ближче й ближче. А Джойс просто сиділа. Мусив позбуватися їх двома способами: або забиратися з Джойс геть, або казати хлопові:
— Слухай, кумпелю, вона вже зайнята! Валив би ти звідси!
Однак битися з вовками та конями одночасно було мені не по силах. Продовжував програвати. Профі ходить на перегони сам. Я це знав. Сподівався проте, що був винятком. Так от, винятком я не був. І міг втрачати гроші настільки ж швидко, як і всі.
Тоді Джойс наполягла, щоби ми побралися.
Якого дідька? Подумалось, що, хай би там як, мені все одно гепа.
Відвіз її до Веґасу, щоб одружитися задешево, й одразу завіз назад.
Машину я продав за десять баксів, а наступне, що пригадую, — ми були в автобусі до Техасу, а коли прибули, у моїй кишені було 75 центів. То було дуже мале містечко, десь до двох тисяч душ, гадаю. Це містечко було визнано експертами останнім містом у США, на яке вороги схочуть скинути атомну бомбу, — так писали в одному державному журналі. Розумію, чому.
Увесь той час, того не відаючи, я торував собі шлях назад до поштамту. Курва мама.
У Джойс у містечку була хатинка, ми там лежали, злигалися й їли. Вона годувала мене як слід, від чого став кабанкуватим і заслаб одночасно. Усе їй мало було. Джойс, дружина моя, була німфою.
Я на самоті прогулювався містечком, щоби звалити від неї, зі слідами від зубів на грудях, шиї та плечах і ще десь, що мене непокоїло і було досить болюче. Вона мене живцем пожирала.
Валандався містом, а вони витріщалися на мене, знаючи і про Джойс, і про її сексуальний апетит, а також про те, що в її батька з дідусем було грошей, земель, озер і мисливських угідь більше, ніж у них усіх разом узятих. Вони жаліли мене й заздрили воднораз.
Якось уранці до мене прислали карлика, який витяг мене з ліжка і возив автом повсюди, звертаючи увагу на те і се, містер такий-то, Джойсів батько, володіє тим і тим, а містерові тому-то, дідусеві Джойс, належить це…
Їздили ми весь ранок. Хтось намагався мене налякати. Я знудився. Сидів собі на задньому сидінні, а карлик думав, що я шахрай, котрий протоптує стежку до мільйонів. Того, що я тут випадково і що я колишній листоноша із 75 центами в кишені, він не знав.
У карлика, біднятка, була нервова хвороба, і кермував він напрочуд швидко. Час од часу його пересмикувало, і він втрачав керування. Машину тіпало з одного боку дороги до іншого, одного разу вона сто ярдів дряпалася об паркан, перш ніж карлик зміг себе опанувати.
— ГЕЙ, КУМПЕЛЮ, ПОЛЕГШЕ ТАМ! — загорлав я із заднього сидіння.
Так воно й було. Намагалися мене спекатися. Жодних сумнівів. Карлик був одружений із дуже привабливою дівчиною. У підлітковому віці в її кунці застрягла пляшка з-під коли, вона мусила звернутися до лікаря, щоб її витягти. І, як в усіх малих містечках, про пляшку рознеслися чутки, бідне дівча почали оминати, а карлик був єдиним, хто на неї погодився. Відхопив собі найкращу гепу в містечку.
Я прикурив сигару, яку дала мені Джойс, і звернувся до карлика:
— Гаразд, кумпелю, досить. Повертаймося. І їдь повільно. Мені цей світ ще милий.
Намагався бути приязним, щоби йому догодити.
— Так, сер, містере Чінаскі. Так, сер.