Выбрать главу

Але ні, їй забаглося назад. Бабця постійно на неї кричала, і це її злило. Мені тим часом удавати з себе покидька радше подобалося. Я попустив її кузена, місцевого пришибея.

Раніше того нікому не вдавалося. На День синіх джинсів від кожного в місті вимагалося ці джинси носити, інакше тебе закидали до озера. Я вбрався в костюм із краваткою й повільно, наче той Біллі Кід, у всіх на очах прогулявся містом, зазираючи до вікон і зупиняючись придбати сигари. Я зламав це містечко, мов сірник.

Пізніше здибав на вулиці міського лікаря. Він мені сподобався. Постійно був під кайфом. Не те, щоб я сидів на наркоті, проте якщо раптом мені знадобилося б сховатись від себе на пару діб, я знав, що в нього дістану все, що захочу.

— Ми плануємо їхати звідси, — повідомив я йому.

— Лишався б тут, — відповів він, тут добре ведеться. Щедре полювання та риболовля. Повітря чисте. І тиску нема. Це місто твоє, — продовжив.

— Знаю, док, але вона замовляє музику.

5

Дідо з бабцею виписали Джойс величенький чек, і ми поїхали. Винайняли собі ошатний будиночок на пагорбі, а тоді Джойс взялася за свою моралістичну дурню.

— Нам обом необхідно знайти роботу, — мовила Джойс, — аби довести їм, що ти з’явився не по їхні гроші. Довести, що ми самостійні.

— Крихітко, це ж дитсадок. Кожен битий дурень може знайти собі роботу, мудра людина зароблятиме, не працюючи. Це зветься «дільце». А я, схоже, вправний ділок.

Це її не цікавило.

Тоді я пояснив, що чоловік не може знайти роботу, доки не матиме машини, в якій зможе її шукати.

Джойс сіла на телефон, і старі вислали їй грошенят. Очуняв я в новенькому «Плімуті». На вулицю мене виперли в ошатному новому костюмі та сорокадоларових черевиках, я й подумав, хай йому грець, постараюся, щоб це тривало. Складським службовцем, ось ким я був. Коли не вмієш робити нічого, то стаєш складським службовцем, приймальником, комірником. Надибав я два оголошення, з’їздив у два місця і влаштувався в обох. Перша вакансія смерділа роботою, тож я обрав другу.

Коротше, засадили мене до мистецької крамнички працювати за машинкою з гумованою стрічкою. Велося легко. Роботи щодня було на годину чи дві. Я слухав радіо, збудував собі кабінет із фанери, поставив туди старий стіл, телефон і сидів там, почитуючи «Бюлетень перегонів». Часом то мені набридало, і я прогулювався вуличкою до кав’ярні й зависав там, попиваючи каву, пожовуючи пироги та фліртуючи з офіціантками.

Зайдуть часом водії вантажівок:

— Де Чінаскі?

— Унизу, в кав’ярні.

Вони спускалися туди, пили каву, і згодом ми підіймалися вуличкою і робили належне — виносили з вантажівки кілька картонних ящиків чи закидали їх туди. Ну і з коносаментами[3] возилися.

Вони мене не здавали. Я навіть продавцям подобався. Вони обкрадали боса, виносячи товар через чорний хід, проте я мовчав. То була їхня маленька гра. Мене вона не цікавила. Не був я дрібним злодюжкою. Усенький світ або нічого — оце для мене.

6

У нашому будинку на пагорбі була смерть. Я знав це з першого дня. Проходжу якось крізь сітчасті двері до внутрішнього дворика — і раптом чую дзижчання, зумкотіння, гудіння та дзизкання: десять тисяч мух одночасно здійнялися в повітря. Ці мухи сиділи по всіх двориках — там була висока зелена трава, в якій вони кублилися й яку любили.

Ісусе Христе, подумалось, у радіусі п’яти миль немає жодного павука!

Доки я там стояв, ці десять тисяч мух почали повертатися з небес, влаштовуючись у траві, уздовж паркану, на землі, у моєму волоссі, на руках, усюди. Одна з тлустіших мене вкусила.

Я вилаявся, вибіг і придбав найбільший інсектицидний розпилювач, який ви будь-коли бачили. Бився з ними годинами. І мухи, і я не тямилися з люті, а за кілька годин, кахикаючи й слабнучи від мушиного вбивці, я роззирнувся: мух так і не поменшало. Гадаю, на місце кожної вбитої мною з трави поставало дві. Я забив.

По всьому периметру спальні висіли полиці. На них стояли горщики, а в горщиках була герань. Щойно ми з Джойс уперше залізли до ліжка й взялися за справу, я помітив, що полички почали хитатися й труситися.

Потім гуцатися.

— Ой-йой, — охнув я.

вернуться

3

Коносаменти — це товарорознорядчий документ, що видається перевізником вантажовідправнику на підтвердження факту про прийняття вантажу до перевезення і зобов’язання передати його вантажоотримувачу.