— Він справжній. Справжній джентльмен. Абись ти був таким джентльменом.
Я забив. Сів на кушетку, узяв аркуш із планом і спробував вивчити бульвар Бебкок. Бебкок поділявся на 14, 39, 51 та 62. Якого дідька! Невже я не здатен цього запам’ятати?
Зрештою, я взяв вихідний, і знаєте, що зробив? Прокинувся раніше, ніж повернулася Джойс, і спустився до ринку трохи скупитися — здурів, певно. Пройшовся ринком і замість того, щоби взяти добірний шмат м’яса на смаження чи навіть кусень печеного курчати, знаєте, що зробив? Зробив невинні очі й пішов до відділу Сходу, заповнивши кошик восьминогами, морськими павуками, равликами, водоростями й подібним. Продавець зиркнув на мене із подивом і взявся підраховувати.
Коли Джойс того вечора повернулася, я вже все виклав на стіл. Водорості, тушковані з морськими павуками, пересипані маленькими золотавими равликами, смаженими на вершковому маслі.
Завів її до кухні й показав приготоване.
— Я зготував це на твою честь як присвяту нашій любові.
— Діждалася сраної немочі, це що за лайно? — спитала вона.
— Равлики.
— Равлики?
— Так, ти навіть уявити собі не можеш, скільки сторіч на Сході обожнювали такі продукти. Віддамо належне їм і собі. Вони засмажені на вершковому маслі.
Джойс зайшла і всілась.
Я почав закидати равликів до рота.
— Бодай би мені жаба ногу відчавила, люба, вони чудові! СПРОБУЙ ОДНОГО!
Джойс нахилилася й підчепила одного виделкою, роздивляючись інших на тарелі.
Я набрав повен рот смачнючих водоростей.
— Незле, правда, крихітко?
Вона пожувала равлика.
— Смажені на вершковому маслі.
Узяв кілька рукою й жбурнув до рота.
— Сторіччя на нашому боці, любонько, ми не можемо помилятися.
Вона нарешті сковтнула. І дослідила тих, що були на тарелі.
— В них усіх крихітні гузна! Жах який! Який жах!
— Що такого жахливого в гузнах, люба?
Вона притисла до рота серветку. Зірвалася й понеслася до ванної. Почала блювати. Я ж горлав їй з кухні:
— КРИХІТКО, ЩО ТАКОГО В ГУЗНАХ? У ТЕБЕ Є ГУЗНО, І В МЕНЕ ВОНО Є! ТИ ЙДЕШ ДО КРАМНИЦІ Й КУПУЄШ ДОБІРНИЙ СТЕЙК, АЛЕ І В НЬОГО БУЛО ГУЗНО! СВІТ ВКРИТИЙ ГУЗНАМИ! НА СВІЙ ЛАД У ДЕРЕВ ТЕЖ Є ГУЗНА, АЛЕ ТИ ЇХ НЕ ЗНАЙДЕШ, ВОНИ ПРОСТО СКИДАЮТЬ ЛИСТЯ. ТВОЄ ГУЗНО, МОЄ ГУЗНО, СВІТ ПОВЕН МІЛЬЯРДІВ ГУЗЕН. ВОНО Є В ПРЕЗИДЕНТА, І В МИЙНИКА МАШИН, У СУДДІ Й УБИВЦІ ТЕЖ Є ГУЗНА… НАВІТЬ ПУРПУРОВА ЗАСТІБКА ЙОГО МАЄ!
— Все, припини, ПРИПИНИ!
Її знову знудило. Глушина. Я розкоркував пляшку саке і хильнув.
Сталося то десь за тиждень, близько сьомої ранку. Мені пощастило взяти ще один вихідний, і після подвійної зміни я притискався до Джойсової дупці, до її гузна, і солодко спав, коли в двері подзвонили. Я вибрався з ліжка й пішов відчиняти.
Там стояв чоловічок у краватці. Він тицьнув мені якісь папери й змився. То був виклик до суду з приводу розлучення. Плакали мої мільйони. Утім, я на них усе одно не розраховував, тож не злився.
Розбудив Джойс.
— Що?
— Чоловічок міг припертися й пізніше, ні?
Показав їй папери.
— Вибач, Генку.
— Та все гаразд. Ти просто мала мені сказати. Я погодився б. Ми двічі покохалися б, пореготали, було б весело. Я цього не розумію. Ти ж увесь час знала. Сто чортів мені в бебехи, якщо я розумію жінок.
— Слухай, я подала документи, коли ми посварилися. Гадала, якщо зроблю це на ясну голову, то ніколи не зважуся.
— Гаразд, люба, мене захоплює твоя чесність. Це Пурпурова Застібка?
— Це Пурпурова Застібка, — сказала вона.
Я розсміявся. То був радше сумний сміх, маю сказати. Проте вирвалося.
— Хто б сумнівався. Але він стане тобі халепою. Успіхів тобі, крихітко. Я багато чого в тобі любив, і не стільки твої гроші, ти це знаєш.
Вона розревілася в подушку, лежачи на животі, уся здригалася. Дівчинка з глушини, зіпсована й збита з пантелику. Ось вона плаче, здригається, і нема в тому нічого фальшивого. Це було жахливо.
Ковдри сповзли, відкривши мені її білу спину, леза лопаток, відстовбурчені, наче прагнули перетворитися на крила, пробивши шкіру. Малі леза. Вона була безпорадною.
Забрався до ліжка, погладив її спину, попестив її, заспокоїв — і вона почала пайово:
— О, Генку, я тебе люблю, люблю тебе, мені так шкода, вибач, вибач, вибач мене.
Їй справді було препаскудно.
Трохи згодом мені почало видаватися, що це я з нею розлучаюся. Відтак ми добре погарцювали на згадку про старі часи. Їй лишалася хата, пес, мухи та герані. Навіть допомогла мені зібратися. Охайно склала до валіз мої штани. Запакувала майтки і бритву. Щойно я був готовий іти, вона розревілася знову. Я куснув її у вухо, праве, і вийшов із речами. Сів у машину й поїхав вуличками в пошуках знаку «Оренда».