Дивився, як вона йде до ванни, бачив зморшки і бганки в неї під гепою. Бідося. Нещасне біднятко. Джойс була твердою і щільною — згрібав у руку і відчував це. Бетті настільки доброю не була. Як сумно, журно, сумно як. Коли Бетті повернулася, ми не співали, не реготали і навіть не сперечалися. Сиділи собі у темряві, пили, смалили цигарки, а коли пішли до сну, ані я не поклав ніг на неї, ані вона на мене, як бувало. Ми спали, не торкаючись одне одного.
Нас обох обікрали.
Я зателефонував Джойс:
— Ну як там ведеться з Пурпуровою Застібкою?
— Я не можу зрозуміти, — відповіла вона.
— Що він зробив, коли ти сказала йому, що розлучилася?
— Коли я йому сказала, ми сиділи в кав’ярні навпроти одне одного.
— І?
— Він виделку впустив. Рота роззявив. Питає: «Що?»
— Він знав, що захочеш стосунків.
— Не розумію. Відтоді він мене уникає. Щойно побачу його в холі, він тікає. Не сідає навпроти мене, коли обідаємо. Здається, він… так, майже… охолов.
— Крихітко, є інші чоловіки. Забудь цього хлопа. Налаштуй вітрила на новий вітер.
— Його буде складно забути. Маю на увазі, яким він був.
— Він про твої гроші знає?
— Ні, я йому не казала.
— Ну, якщо вже він так тобі потрібен…
— Ні, так він мені не потрібен.
— Гаразд, Джойс, тоді бувай.
— Бувай, Генку.
Невдовзі потому отримав від неї листа. Вона повернулася до Техасу. Бабуся дуже слаба, довго не протримається. Про мене питали. І все таке інше. З любов’ю, Джойс.
Я відклав лист і уявив, як карлик намагається зрозуміти, у чому я помилився. Мала тремтлива потворка гадала, що я такий розумний лиходій. Шкода його так розчаровувати.
Тоді мене викликали до кадровиків зі старої Федеральної будівлі. Змусили мене чекати заведені 45 хвилин чи навіть півтори години.
І от голос каже:
— Містере Чінаскі?
— Аха, — кажу.
— Заходьте.
Чолов’яга відвів мене до столу. Там сиділа ця жінка. Було в ній щось сексуальне, виглядала років на 38–39, але схоже було, що свою сексуальність занехаяла заради інших речей або взагалі ігнорувала.
— Сідайте, містере Чінаскі.
Я сів.
Крихітко, подумалось, я на тобі покатався б.
— Містере Чінаскі, — продовжила вона, — нас цікавить, чи ви заповнили заяву належним чином.
— Еее?
— Ми маємо на увазі записи про ваші арешти.
І передала мені аркуш. Жодного сексу в її очах не було. Я перерахував вісім чи десять притягнень — типових притягнень через пиятику. Приблизні дані. Жодного уявлення про дати я не мав.
— Тепер ви все перерахували? — спитала вона.
— Гм, гм… Дайте подумати.
Я знав, чого їй баглося. Щоб я сказав «так», і вона мене згарбала б.
— Стривайте… Гм. Гмм.
— Так?
— О, о Боже мій.
— Що таке?
— Було ще водіння в нетверезому стані. Роки чотири тому. Точної дати не пригадаю.
— І це вас пам’ять підвела?
— Так, авжеж, я мав намір це записати.
— То допишіть.
Я дописав.
— Містере Чінаскі. Це страхіття, а не запис. Я хотіла б, щоб ви пояснили ці притягнення і, якщо можливо, обґрунтували ваше бажання працювати в нас.
— Гаразд.
— На відповідь вам дається десять днів.
Не те щоб я аж настільки прагнув цієї роботи. Однак ця дама мене роз’ятрила.
Того вечора я зателефонував і взяв лікарняний, купив розлінійований і пронумерований правничий папір (формат 33x40,6 см) і блакитну течку страшенно офіційного вигляду. Ще взяв квінту віскі й шістку (шість банок) пива, усівся і притьмом все надрукував. Тримав під рукою словник. Час від часу гортав сторінки, знаходив довге незрозуміле слово, додавав його і висмоктував із нього речення чи абзац. Набазграв так сорок дві сторінки. Завершив я словами «Копії цього звіту збережено для поширення в пресі, на телебаченні та в інших засобах масової інформації».
Лайно з мене так і перло.
Вона особисто вийшла з-за столу і прийняла писанину.
— Містере Чінаскі?
— Так?
Була дев’ята ранку. На день пізніше за визначену нею дату.
— Хвилинку.
Із сорока двома сторінками вона повернулася за стіл. Читала, читала й читала. Хтось читав з-за її плеча. Перегодом їх стало двоє, троє, четверо, п’ятеро. І всі читали. Шестеро, семеро, восьмеро, дев’ятеро. Читали всі.
Що за хрінь, подумалось.
Тоді почувся голос із натовпу:
— Що ж, усі генії — пиятики.
Наче це все пояснювало. Знов обдивилися фільмів.
Вона підвелася з-за столу, тримаючи аркуші в руці.
— Містере Чінаскі?