— Ага, ми всі й совочки з відерцями прихопили, щоб будувати пісочні будиночки, — прогарчав голос ізсередини диліжанса.
— Я на них більше поклався б, ніж на дюжину вартових, — радісно повідомив Джим.
Колеса диліжанса стукотіли собі, лишаючи позаду найвіддаленіші передмістя. Дорога під колесами стала грубішою, але диліжанс продовжував рухатися, хитаючись і підстрибуючи на своїх сталевих ресорах.
— Коли я зійду, можете трохи притримати коней. Поспішати не буде потреби, Джиме, — через деякий час сказав Мокр.
У світлі ліхтарів диліжанса Мокр побачив, як червоне Джимове обличчя набуває підступного виразу.
— То це і є ваш План, пане, еге ж?
— Це пречудовий план, Джиме! — підтвердив Мокр.
«І я муситиму зробити все, щоб він не спрацював», — подумав він.
Вогні диліжанса розтанули, лишивши Мокра у холодних сутінках. Ледь підсвічені дими Анк-Морпорка вдалині формували над обрієм величезну грибоподібну хмару, що затуляла зірки. В кущах шурхотіли якісь звірятка, і вітерець доносив запах капусти з безкраїх полів.
Мокр почекав, поки очі звикнуть до темряви. Вежа була наче стовп ночі без зірок. Тепер лишалося всього лиш пробратися через густий підлісок з кущами ожини та переплутаним корінням...
Мокр закричав совою. Оскільки орнітологом він не був, це пролунало як звичайне «пугу-пугу».
Ліс вибухнув совиним пугиканням, от тільки це кричали сови, які мешкали біля старої чаклунської вежі, здатної позбавити глузду за один день.
На них це, схоже, не справляло ніякого впливу, крім того хіба, що кожен їхній крик нагадував усі звуки, які могла б видати будь-яка існуюча чи й навіть помираюча тварина. Там точно був натяк на рев слона, щось подібне до виття гієни, а ще — натяк на рипіння іржавих пружин старого ліжка.
Коли галас затих, голос за кілька футів від Мокра прошепотів:
— Усе добре, пане Губперук. Це я, Адріян. Беріть мене за руку й ходімо, поки ті двоє знову не побилися.
— Побилися? Чого?
— Та бо вони вже один одного дістали. Ви намацали канат? Є? Прекрасно. Зможете рухатися швидше. Ми тут розвідали найліпший шлях і натягли каната...
Вони поквапилися між дерев. Побачити непевне світло у розваленому вхідному отворі внизу вежі можна було тільки зблизька. Непевний Адріян закріпив там, із внутрішнього боку, кілька своїх невеличких холодних світильників.
Коли Мокр почав рух до верхівки вежі, каміння ворушилося під його ногами. Він не звертав на це уваги, але піднявся гвинтовими сходами так швидко, що аж зігнувся наприкінці.
Його притримав за плечі Схиблений Ал.
— Не женіться ви так, — бадьоро сказав він. — Ми маємо ще десять хвилин.
— А були б готові ще двадцять хвилин тому, якби дехто не загубив молотка, — пробурмотів Нормальний Алекс, натягуючи якогось троса.
— Що? Я ж поклав його до скриньки з інструментами, ні? — відреагував Схиблений Ал.
— У шухлядку для гайкових ключів!
— То й що?
— Хто при здоровому глузді шукатиме молоток у шухлядці для гайкових ключів?
Внизу знов загугукали сови.
— Так, слухайте, — швидко сказав Мокр, — це ж наразі неважливо, га? От саме зараз?
— Ця людина, — заявив Нормальний Алекс, гнівно вказуючи на грішника, — ця людина схиблена!
— Ну вже ж не настільки, як людина, яка зберігає гвинти та шурупи розсортованими за розміром у банках з-під варення, — відгукнувся Схиблений Ал.
— Це нормально! — палко заперечив Нормальний Алекс.
— Але ж кожному ясно, що ритися в інструментах — це половина кайфу від роботи! І я вже не кажу, що...
— Готово, — оголосив Непевний Адріян.
Мокр поглянув угору. Семафорна вежка «Гну» здіймалася в ніч точно так само, як робила це на даху Поштамту. За нею, з боку міста, ще вище здіймалася Н-подібна конструкція. Вона дещо скидалася на корабельну щоглу; можливо, це було через троси й канати, які її тримали. Снасті рипіли під напором вітру.
— Вам просто треба когось побісити, — наполягав Адріян, доки двоє інших трохи заспокоїлися. — Двадцять хвилин тому пройшла семаграма особисто від Злотного. Він написав, що далі буде велике повідомлення у дюплексному режимі, й треба приділити особливу увагу незмінності тексту, тому будь-які інші повідомлення не мають передаватися до особистого розпорядження Злотного, і що він особисто звільнить увесь персонал будь-якої вежі, яка не дотримається цього наказу.