— Тобто?
— Тобто я ніколи нікого не бачив на ешафоті двічі, пане. То що, ходімо?
Коли вони вибралися на холодне вранішнє повітря, натовп помітно пожвавився, по хвилині почулося кілька «бу!», а в кількох місцях навіть зааплодували. Такі вони дивні, ці люди: вкрадеш п’ять доларів — і ти дрібний злодюжка; вкрадеш тисячі — і ти або уряд, або герой.
Поки зачитували список його злочинів, Мокр дивився перед собою. Він не міг позбутися відчуття, що все це було нечесно. Він ніколи не бив когось по голові. Він навіть ніколи не виламав жодних дверей. Так, іноді він користувався відмичками — але потім завжди замикав двері за собою.
Серед усіх цих конфіскацій, раптових реституцій та банкрутств, щó зі справді зробленого ним було дійсно поганим? Він просто міняв місцями числа.
— Добрячий сьогодні натовп, — зауважив пан Мотузяник, перекинувши шнур через поперечину і клопочучись із вузлами. — І преси чимало. «Хто там висить?», звичайно, висвітлює всі такі випадки, але он і «Час», і «Псевдопольський вісник» — мабуть, через той банк, який у них тоді збанкрутував, а є, я чув, і людина з «Ділового Сто Лата». У них дуже добра фінансова рубрика, я завжди відстежую там ціни на мотузки. Схоже, пане, купа людей прагне побачити вашу смерть.
Мокр зауважив, що позаду натовпу спинилася чорна карета. Жодного герба на дверцятах не було, якщо не знати одного секрету: гербом Правителя Ветінарі був вугільного кольору щит. Чорне на чорному. Хай там як, цей виродок мав стиль...
— Га? Що? — стрепенувся він, відчувши поштовх під ребра.
— Я спитав, чи не бажаєте ви сказати останнє слово, пане Спенґлер, — пояснив кат. — Звичай такий. Може, підготували якісь ідеї?
— Насправді я не збирався помирати, — проказав Мокр.
І це таки була правда. Він дійсно не збирався — до цієї миті. Він був упевнений, що цьому що-небудь завадить.
— Гарна промова, пане, — схвалив Вілкінсон. — Продовжуймо ж, гаразд?
Мокр придивився. Шторка у вікні карети ворухнулася. Відчинилися дверцята. Надія, найбільший з усіх скарбів, випустила промінчик світла.
— Ні, насправді це ще не були мої останні слова, — заговорив він. — Е... Дайте-но подумати...
З карети вибиралася худорлява постать, схожа на клерка.
— Е... Я зараз непогану промову скажу... е...
Ага, ось тепер ситуація стає яснішою. Ветінарі хотів налякати його, ось у чому річ. Судячи з того, що Мокр чув про цього чоловіка, це було на нього схоже. Зараз буде помилування!
— Я... е... я...
Внизу клерк із зусиллями прокладав собі шлях крізь натовп.
— Ви не могли б трохи поквапитися, пане Спенґлер? — поцікавився кат. — Час не з гуми зроблений.
— Я тільки хочу все зробити як слід, — кинув Мокр, спостерігаючи, як клерк намагається обійти величезного троля.
— Атож, але є графік, пане, — сказав кат, роздратований таким порушенням етикету. — А то ви могли б цілими днями балакати! Коротко і ясно, пане, — ось у чому стиль.
— Авжеж, авжеж, — погодився Спенґлер. — Е... о, гляньте, бачите он того чоловіка? Який вам махає?
Кат глипнув униз на клерка, який таки продерся в перші лави глядачів.
— Я маю наказ від Правителя! — прокричав той.
— Так! — скричав Мокр.
— Він каже закінчувати нарешті, бо вже світанок минув! — прокричав чоловік.
— Ох, — видихнув Мокр, втупившись у чорну карету. Той клятий Ветінарі мав таке ж почуття гумору, що й тюремники.
— Ну ж бо, пане Спенґлер, ви ж не хочете, щоб я мав неприємності? — сказав кат, поплескуючи його по плечу. — Всього пара слів, і кожен спокійно піде далі своїм життєвим шляхом. Крім декого з присутніх, звичайно.
Отже, це настало. І, в дивний спосіб, це надавало відчуття свободи. Більше не треба було боятися чогось найгіршого: найгірше вже визначене і ось-ось станеться. Охоронець у в’язниці мав рацію. «Що треба зробити в житті, то це — зазирнути під ананас, — сказав собі Мокр. — Він великий, нерівний і шпичастий, але під ним можуть бути персики». Це була метафора життя — тож наразі вона не мала жодного сенсу.
— У такому разі, — сказав Мокр фон Губперук, — вручаю душу свою будь-якому з богів, який зуміє її знайти.
— Гарно, — сказав кат і повернув важіль.
Альберт Спенґлер помер.
Згодом всі погоджувалися, що це були чудові останні слова.