7) Обґрунтування рішень і вимога щодо неприпустимості свавілля
31. Відсутність або недостатність обґрунтування в постановах про тримання під вартою є одним з елементів, який враховується Судом при оцінці законності тримання під вартою згідно зі статтею 5 § 1. Таким чином, відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у статті 5 § 1 (Stasaitis v. Lithuania (Сташайтіс проти Литви), §§ 66-67). Так само, надто коротке рішення, у якому відсутні посилання на будь-які правові положення, що дозволяли б тримання під вартою, не може забезпечити достатнього захисту від свавілля (Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), § 157).
32. Однак, Суд може дійти висновку про те, що тримання заявника під вартою, відповідає вимогам національного законодавства, незважаючи на відсутність причин у постанові про тримання під вартою, якщо національні суди знайшли підтвердження тому, що для попереднього ув’язнення заявника існували певні підстави (Minjat v. Switzerland (Мінжат проти Швейцарії), § 43). Крім того, у випадках, якщо національні суди скасовували постанову про затримання через відсутність обґрунтування, але при цьому визнавали, що для тримання заявника під вартою існували деякі підстави, відмова у винесенні постанови про звільнення особи, яка тримається під вартою, та направлення справи у суд нижчого рівня для визначення законності тримання під вартою не становили порушення статті 5 § 1 (Minjat v. Switzerland (Мінжат проти Швейцарії), § 47).
33. Необхідно лише, щоб постанова про тримання під вартою містила конкретні підстави та встановлювала конкретний граничний строк (Meloni v. Switzerland (Мелоні проти Швейцарії), § 53). Крім того, органи влади повинні розглянути можливість застосування менш інтрузивних заходів, ніж тримання під вартою (Ambruszkiewicz v. Poland (Амбрушкевич проти Польщі), § 32).
8) Деякі прийнятні процесуальні порушення
34. Наступні процесуальні порушення були визнані такими, що не тягнуть за собою незаконності тримання заявника під вартою:
- Неповідомлення звинуваченого про постанову про тримання під вартою не було визнано «грубим або очевидним порушенням» в розумінні практики Суду, оскільки органи влади дійсно вважали, що заявника було повідомлено про постанову (Marturana v. Italy (Мартурана проти Італії), § 79; однак у справі Voskuil v. the Netherlands (Воскуіл проти Нідерландів), Суд встановив порушення у тому, що влада не повідомила про взяття під варту протягом встановленого законом строку: знадобилось 3 дні замість 24 годин);
- Звичайна канцелярська помилка в постанові про взяття під варту або тримання під вартою, яку було пізніше виправлено органом судової влади (Nikolov v. Bulgaria (Ніколов проти Болгарії, § 63; Douiyeb v. the Netherlands (Дуийеб проти Нідерландів) [ВП], § 52);
- Заміна формальних підстав для тримання заявника під вартою з огляду на факти, зазначені судами на підтримку своїх висновків (Gaidjurgis v. Lithuania (Гайдьюргіс проти Литви) (ріш.)). Однак нездатність назвати адекватну причину такої заміни може дозволити Суду дійти висновку про порушення статті 5 § 1 (Calmanovici v. Romania (Кальмановичі проти Румунії), § 65).