— Мене цікавлять серйозні операції, Густаве, — відповів Шеєр, — а небезпека… Це якраз те, що зацікавить мого читача.
— Вас супроводжуватимуть двійко «месерів». Можливо, тобі пощастить взяти участь у повітряному бою.
Густав Готтфрід заглянув у літак до Петерсона, потім повернувся до Шеєра:
— Ось ти, Адольфе, кпинив з моїх «цвинтарних» помовок. А чи знаєш, що на деяких аеродромах були випадки, коли партизани до літаків ліпили міни? І на що лишень розраховують ці російські фанатики? Тобі не здається, Адольфе, що скоро нам кластимуть міни до кишень?
Шеєр мовчки роздивлявся літак, який мав вирішити його долю. Це була двомоторна фортеця з великим розмахом крил, добре озброєна. Виглядав на бомбардувальника. Але де ж його бомбові люки?
— Заздрю тобі, Адольфе, — між тим невтомно просторікував бравий Густав. — Ти такий опанований і водночас нерозважний. Тебе теж ніякий біс не бере. І тоді, на вечірці, ти був надміру терплячий. Сто чортів! А потім спокійнісінько набив пику тому нахабі…
Шеєр посміхнувся:
— Ось таким ти мені подобаєшся, Густаве.
— Яким це?
— Коли жартуєш.
— Атож, моя весела вдача до смаку всім!
— Ось що, Густаве, я, звісно, не авіатор, але як кореспондент, сподіваюся, маю право поцікавитись… Мені здається, що цей літак — бомбардувальник, але…
— Абсолютно точно, Адольфе! Цей чудовий літак має інше призначення. Замість бомболюків зроблено гарний салон для транспортування вищих чинів. Зручно, хіба ні? Тому мене й штурмують місцеві князі.
«Дідько візьми, — помислив, — а що, коли у цьому салончику мені одягнуть наручники, і — прямісінько нах Берлін…»
— Цей же літак, — провадив майор далі, — використовується і для аерофотозйомки:. має винятково чутливе устаткування для цього.
— А «фоке-вульфи»? — запитав Шеєр. — Я вважав, що лише наші славні «фоки» використовуються для повітряної розвідки.
— Це так, коли вони є, — відповів майор. — Та позавчора росіяни останнього збили. Нових ще не одержали. Ось і вивозить нас цей бундючний «пан на спецзамовлення…» Ну, Адольфе, — Густав поглянув на годинник, — тобі вже час! За півгодини побачимося. Чекатиму тебе тут, мов найвродливішу коханку! Бувай!
Автомашина, що перекреслила курявою степ, наближалася до аеродрому. Зараз Шеєр не вагався: вже було видно — машина абверу.
Шеєр шепітливо застеріг Лютке:
— Спробуємо… На нашому боці… За найменшої нагоди, коли станеться повітряна сутичка або потрапимо під вогонь зеніток… Твоє завдання знешкодити стрільця-радиста. Слідкуй за мною… Повертатися нам — ніяк!
За кілька хвилин аерофоторозвідник набирав висоту. За ним чорними торпедами шугонули двійко «месерів». Шеєр сидів на місці штурмана, поряд з Петерсоном, допитливо роздивляючись численні тремтливі прилади. Та дарма. Відчував: однаково не добере, що й до чого.
Як зреагує Петерсон на погрозу зброєю? Скоса поглянув на нього. Спокійне, зосереджене довгасте обличчя. Шолом з навушниками вкриває лоб, щоки, щелепи, підборіддя. Тільки великий ніс рішуче випнувся наперед.
Лютке влаштувався в салоні, біля ілюмінатора, так, щоб зручно було вести кінозйомку і водночас тримати в полі зору стрільця-радиста.
— Пане Петерсон, прошу зв'язати мене з офіцерами, яких рекомендував майор Готтфрід.
— О, чудові хлопці! Одна мить…
І справді, за кілька секунд у навушниках залунало:
— Я Гюде!
— Я Зур!
— Я Шеєр! Чому не бачу ваших літаків?
— Супроводжуємо з боків, трохи згори і ззаду.
— Ясно! Пане Гюде, ви давно воюєте на Східному фронті?
— З двадцять другого червня сорок першого року.
— Ого! З першого дня війни?
— Так.
— І скільки ви особисто провели повітряних боїв?
— Понад сорок.
— Які наслідки?
— Двадцятьох гробонув я, тричі гробонули мене…
— А ви, Зур, давно тут?
— З місяць. До цього бив французів і британців в Африці.
— Маєте нагороди?
— Лицарський хрест і подяка особисто від фюрера.
— Чому перевели на Північний Кавказ?
— Спецпідготовка до боїв у гірських умовах. Окрім того, до війни двічі побував тут як турист. Знаю візуально, де і що…
— Спасибі за інтерв'ю! Поки що припиняю розмову.
Петерсон клацнув тумблерами.
— Хвальки, — пробурчав він, — я почав війну на Східному фронті трохи раніше…
— Як так? — зацікавився Шеєр.
— Я мав честь служити в авіаційному спецз'єднанні полковника Ровеля, — охоче відповів Петерсон. — Воно поділялося на три загони. Літати над Росією і фотографувати з великої висоти прикордонну смугу, військові і промислово-транспортні об'єкти ми почали ще в жовтні сорокового року.