— Дідько б її узяв! — спересердя вилаявся штурмбанфюрер. — З якогось одного, виключно службового удару… Фрейлейн Бергер, ви вільні — це видовище не для вас. А ви, Майєре, накажіть прибрати труп… Кеслере, що маємо робити далі?
— Клята стара, — буркітливо мовив пивний черевань, — усю гру зіпсувала… Доведеться потягти ниточку з іншого кінця. Експерти дійшли висновку, що Зазроєв з гвинтівки не стріляв. Іншої зброї ніхто і ніколи у нього не бачив, а кулю пущено з пістолета системи «Вальтер».
— Ваші пропозиції?
— А що, коли все-таки фрейлейн Бергер… — обережно почав Кеслер, уп'явшися оченятами в затіяних мішках в обличчя Хейніша, аби не проминути й найменшої його гримаси. Добре відав, як ревниво ставиться штурмбанфюрер до своїх протеже і як слідкує за їхнім зразковим виконанням обов'язків. А фрейлейн Бергер викликала особливу його увагу. Той факт, що штурмбанфюрер подарував перекладачці «Майн кампф» великого фюрера, для Кеслера не становив секрету. Кинути тінь підозри на Крістіну — значить, якоюсь мірою зазіхати на авторитет самого Хейніша. Адже він власноручно складав документацію на зарахування фрейлейн Бергер до СД. І все ж Кеслер наважився висловити свою думку: — Інтереси Великонімеччини…
— Коротше, які у вас докази? — роздратовано перепинив його штурмбанфюрер.
— Виходячи із загальновідомої прихильності Мюллера до гарних жінок і зокрема до Бергер, неможливо уявити, щоб він і на поріг не ступив її квартири. А якщо це так, — уже впевненіше провадив Кеслер, — то він там цілком міг натрапити на невідомого, котрий, як випливає з донесення Есмеральди, буцімто з'явився дещо раніше. А тоді, — хвацько завершив Кеслер, — сутичка між двома півнями та ще напідпитку неминуча!
— Ви що, усе це верзете свідомо, Кеслере? — здивовано звів брову Хейніш.
— А чому б ні? Бергер — дівчина принадна, аж тут — фронтові пристрасті, молодечий запал, те, се… А фрейлейн мовчить із зрозумілих причин — не хоче зіпсувати свою цнотливу репутацію…
— І що ж, ви пропонуєте арештувати фрейлейн Бергер?
— Саме так, гер штурмбанфюрер. Вона може виявитися тим відсутнім кільцем, через який не тримається купи весь ланцюг перебігу подій.
— Цікава версія, Кеслере, — іронічно зауважив Хейніш, — просто захоплююча. У мене є до вас одне-єдине запитання. Як ви гадаєте, коли Мюллер побачив, за вашою кримінальною термінологією, невідомого півня, він що, панічно кинувся навтьоки?
— Ні в якому разі! Тому-то сутичка між ними була неминуча. Щоб Мюллер тікав від спіднички гарненької жінки?.. Такого не траплялося ніколи!
— Тоді ви бовдур, Кеслере, викінчений йолоп! Адже Мюллера пристрелено в спину! Окрім того, якщо виходити з вашої версії, якого біса було Мюллерові знімати шинель?
Осоромлений Кеслер пригнічено замовк, а Хейніш відкрито тріумфував, переможно добиваючи його своєю залізною логікою:
— Ви б ліпше додумалися ознайомитися з рапортами нічних патрулів! Ось один з них. Одразу по одинадцятій годині біля будинку, де живе фрейлейн Бергер, була помічена комендантська машина з ввімкнутим мотором. У ній перебував обер-лейтенант Мюллер. Не виходячи з машини, він розпрощався з Бергер і вирушив у бік вулиці Темрюкської… Хочете прочитати на власні очі?
— Ет! — відмахнувся Кеслер. — Але тоді я не розумію, чому Есмеральда твердить, Що в будинок заходив невідомий офіцер?
— Ось це, — замислено мовив Хейніш, — і мене непокоїть. А хазяйка вмерла…
Цієї миті двері розчинилися, і увійшов заклопотаний чимось Віллі Майєр:
— Дозвольте доповісти. Прибув майор Штюбе, з абверу. Каже, у справі Мюллера.
— Кличте!
Майор Штюбе, як і більшість абверівців, відомчо не полюбляв служби безпеки. Як і всі, гарним тоном вважав поділяти байки й легенди про артистизм і вишукану винахідливість служби адмірала Канаріса, чого, мовляв, абсолютно бракує невігласам з СД. Кулацюга і кийки — ось їхній метод! Абвер факти здобуває, СД факти вибиває. А ці неприхильні відомчі стосунки спонукали іноді до маленьких, дрібних перемог, яких сягали виключно в ім'я високого реноме власної фірми, щоб хоч якось дошкулити конкуруючій організації. Грубо кажучи, намагалися один одному втерти носа.
Майор Штюбе теж з'явився зі своєрідним і дошкульним носовичком для надто занозистого носа штурмбанфюрера Хейніша. Добре вгодований, добре виголений, напахчений і хрумкий від свіжовипрасуваного одягу, він зовні аж світився приязню, лагідністю і сердечною прихильністю до служби безпеки в цілому, а до гера штурмбанфюрера зокрема, про що й поспішив повідомити без жодних зволікань. Та Хейніш, зрозуміло, не йняв йому віри ані на гріш, зустрів насторожено й вичікувально.