Їх визволив Двадцять шостий прикордонний полк. Навколо обпеченого вогнем, подзьобаного й обсмаленого вибухами дзоту десятки неприбраних трупів фашистів. З нього вийшли троє червоноармійців, троє комуністів, що обережно несли на руках четвертого — комсомольця, — худі, виснажені, але непереможні[53].
Однак зараз, сидячи в кабінеті підполковника Іриніна й чекаючи початку оперативної наради, Анзор розумів, що нічого цього не розповість, як не розповість і того, з якими труднощами знайшов за умов тяжкого відступу, порушення зв'язку, непевності в напряму пошуку тих двох, щасливо вцілілих бійців, що місяць тому витягли з нейтральної зони тяжко пораненого, непритомного «фашиста Лотара Краузе», — старшину Лаптєва і рядового Онищенка. Не прохопиться з болючим, прикрим спогадом про те, як загинув молодий червоноармієць Сашко Грабар з українського міста Кам'янця-Подільського, де потерпають «під німцем» його мати й сестричка, а батько якого б'є німака близько і водночас за фронтових умов неймовірно далеко — боронить Сталінград. Вони удвох — провідник Сашко Грабар і майор контррозвідки Анзор Тамбуліді — мусили на животі подолати розлогу місцевість, поорану мінометною віспою, де кожна грудка була пристріляна німцями. Вони удвох ризикували життям, бо майорові конче необхідно було дістатися до старшини Лаптєва і рядового Онищенка, а інших шляхів не було. І Сашко загинув, бо повз першим, затуляючи майора, бо куля німецького снайпера, ота куля, що, можливо, призначалася майорові, забрала життя молодого, дужого карпатського легіня. Нічого цього не розповість майор Тамбуліді, нічим не поділиться зараз, бо всі свої спостереження, почуття і враження, усю свою вкладену в справу енергію, розум і винахідливість міг би умістити в два слова — «завдання виконано». А відтак, хоч, ясна річ, доповідатиме дещо ширше, але професійно коротко. Викладе саму суть. Коли ще щось зацікавить — запитають. Він пройшов уздовж благенької нитки вірогідності, що ладна на будь-якому місці урватися, але на кінці якої чаїлася зрада, і тепер чітко мав скоригувати увагу на підозрілі вузлики. Все. Крапка.
Генерала Роговцева, що прибув з Тбілісі до фронтового Орджонікідзе, чекали троє: господар кабінету підполковник Іринін, старший лейтенант зі «Смершу» Нефедьєв і він — майор Тамбуліді.
Генерал з'явився пунктуально — рівно о восьмій, як було домовлено, хоч і змушений був бігти по сходах, аби не запізнитися. Він затримався унизу, біля дошки наказів, вражений лаконічною рішучістю і недвозначною прямотою наказу до всього населення, який він бачив на стінах будинків з вікна машини, та не мав змоги прочитати. Наказ складався лише з трьох промовистих пунктів:
«У зв'язку з наближенням військових дій до Орджонікідзевського гарнізону, наказую:
1. Місто Орджонікідзе оголосити на облоговому стані.
2. Усіх панікерів, розповсюджувачів брехливих чуток піддавати суду військового трибуналу.
3. Дезертирів, шпигунів, мародерів і шахраїв розстрілювати на місці. Начальник гарнізону Кисельов. Військовий комендант міста Зотов».
— Сідайте, товариші, сідайте, — зупинив генерал офіцерів, коли ті виструнчилися при його появі, і сів сам за стіл, на місце, завбачливо залишене йому підполковником Іриніним. Нараду почав діловито, не зволікаючи на зайві балачки: — У загальних рисах я зі справою знайомий. Виглядає вона так: Марков переходить кордон — наступного ж дня німці знають його прізвище. Нас про це інформує «Історик». Цей факт, а також деякі інші, близькі за своєю суттю до нього, свідчать про те, що в нашому тилу діє спритний, добре інформований агент ворога, який має можливість збирати і передавати відомості про закид до тилу ворога наших розвідгруп. Не виключено, що діє не одинак, а певна агентурна мережа. Важливість виявлення її в умовах підготовки контрнаступу на позиції першої танкової. армії фон Клейста — першочергова. Мусимо дбати й про безпеку наших товаришів, які ризикують життям у тилу ворога, збираючи необхідну для наступу інформацію. Пропоную порядок: заслухаємо доповіді, по тому обговоримо оперативний план. Інші пропозиції є? Нема? Що ж, Анзоре Олександровичу, вам слово.
Майор Тамбуліді звівся на ноги:
— За свідченням старшини Лаптєва та рядового Онищенка, старшого лейтенанта Маркова витягли з нейтральної смуги в непритомному стані. Ні російською, ані німецькою мовами він не розмовляв. Лише стогнав. Одразу ж у нього вилучили документи на ім'я гауптмана Лотара Краузе. Справжнього прізвища досі не знають. Однак медсестра санроти Валентина Корабльова назвала його Олексою, за що її взяли на глузи. Вона відповіла, що вчилася з Олексієм Марковим в одному класі. Пораненого Маркова привезли до госпіталю, де працює лікарем її подруга Вороніна. Остання перебуває в інтимному зв'язку з начальником полкової радіостанції Кочуром. Серед радисток Корабльова теж була «своєю» людиною, оскільки неоднораз заходила до Кочура, передаючи від Вороніної привітання, листи тощо…
53
Усі четверо за цей ратний подвиг були нагороджені орденами Леніна, І. Велично — посмертно. По війні за видатні успіхи в сільському господарстві П. Г. Купріянов був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.