— Чому ви розповідаєте про Корабльову в минулому часі? — запитав генерал.
— Наступного дня під час артнальоту вона загинула.
— Кепсько… Як її характеризують у санроті?
— Як активну комсомолку, віддану людину, сміливу, здатну на самопожертви, чуйного товариша.
— Далі…
— Теоретично Корабльова могла користуватися полковою рацією. Водночас вона, що вірогідніше, могла розповісти Вороніній про свою «помилку» — такі збіги людину не можуть не схвилювати, а надто дівчину, можливо, закохану в однокласника. Можливі варіанти: Вороніна скористалася відвертістю подруги сама; або Вороніна розповіла про цей зворушливий випадок Кочурові, а той, користуючись прямими службовими. можливостями…
— Що відомо про Кочура?
— Характеризують його позитивно, за винятком одного — був помічений в обміні обмундирування у місцевого населення на чачу — тутешній самогон… Справи усіх трьох — Корабльової, Вороніної, Кочура — зараз вивчаються в аспекті їхньої можливої причетності до німецької розвідки. Провадить цю роботу відділ товариша підполковника Іриніна.
— Сідайте. Лейтенанте Нефедьєв, що маєте до повідомлення ви?
— Вороніна Надія Олександрівна, 1912 року народження. Ростов-на-Дону, жила там постійно і там же закінчила медичний інститут. Спеціалізувалася на серцево-судинних захворюваннях. Військовозобов'язана. До армії була мобілізована на початку війни, з того часу — військлікар. Незаміжня, легко вступає в інтимні зв'язки з чоловіками, переважно з такими, що належать до командного складу. У госпіталі знають, що вона постійно відвідує передову, де в санроті служить її подруга Корабльова. Про зв'язок з Кочуром нікому не розповідала. Вчора Вороніну бачили за містом, у розташуванні новоприбулих за особливим наказом частин. Звідти на попутній машині дісталася на аеродром, де спостерігала рух бойових літаків.
«Дезертирів, шпигунів, мародерів і шахраїв розстрілювати на місці», — пригадався генералові Роговцеву рядок з наказу про оголошення облогового стану. «Не завжди слід поспішати з розстрілом, — помислив він, — шпигунів треба брати живими. Неодмінно живими, бо мертві не розповідають…»
— Товаришу Нефедьєв, це ви супроводжували Маркова до госпіталю?
— Так точно! Разом з Валентиною Корабльовою.
— На санмашині?
— Ні, на нашій, службовій.
— Як він був записаний під час прийому?
— Як німецький офіцер, гауптман Лотар Краузе.
— Хто приймав його?
— Особисто головлікар.
— Чи була присутня Вороніна?
— Ні. Вона тоді була вдома.
— Що сталося далі?
— Я запропонував Корабльовій відвезти її на передову, але вона зажадала навідатися до подруги, лікаря Вороніної. Я відвіз її за вказаною адресою. До помешкання не заходив, бо негайно повернувся до госпіталю.
— Отже, контакт між Корабльовою і Вороніною відбувся…
— Мабуть, так! Якщо Вороніна дійсно була вдома.
— У госпіталі Марков розмовляв?
— Так, коли опритомнів після стимулюючих уколів. Але виключно зі мною. В окремій палаті. Без свідків. Для всіх інших — лишався полоненим «фріцом».
— Отже, висновки, — підсумував Роговцев. — Справа — не до зволікання. Ми не можемо планувати розкрутку цього клубочка на тривалий час. Фронтова обстановка вимагає від нас широких дій і негайних результатів. Таким чином, маємо єдиний вихід — створити умови для нагальної дії з боку ворожої агентури і цим примусити її виявити себе. Гадаю, було б доцільно організувати закидку розвідгрупи до ворожого тилу і надати можливість достеменно точно дізнатися про це Вороніній і Кочурові. З відповідним наглядом за ними. Які будуть думки?
— Товаришу генерал! — подав голос підполковник Іринін. — Дозвольте приступити до виконання операції. Негайно.
— Якої операції?
— Криптонім «Гачок». Сьогодні увечері закидаємо розвідгрупу. Про неї знатимуть особи, що на підозрі. Деталі операції — у цій папці. Прошу. — Іринін простягнув оперативну документацію вечірньої акції, що існувала поки що лише на папері, генералові.