— Ми не могли в це повірити, коли почули новини минулого вечора, — сказала Мері Бет. — Ми не знаємо нікого, хто б хотів скривдити Софію.
— Боюсь, що хтось це таки зробив, — сказала Джейн.
— Тоді це був хтось, хто її не знав. Господи, світ здурів.
Коло медсестер кивнуло в сумній згоді. Для тих, хто зобов’язувався рятувати життя, забрати життя, особливо життя однієї з них, мабуть, справді здавалось якимось божевіллям.
Двері до відділення рипнули, й увійшов лікар у білому халаті, що майорів навколо його довгих ніг. Він не зробив жодного руху, щоб потиснути їм руки; у цьому постпандемічному світі тримати дистанцію стало вже новою нормою, але він зупинився достатньо близько, щоб Джейн прочитала ім’я на його бейджику. Це був чоловік добряче за п’ятдесят, в окулярах у черепаховій оправі і з серйозним обличчям. Джейн найбільше виділила його серйозність. Вона бачила її у його насуплених бровах, стривоженому погляді.
— Я — Майк Антрім, — сказав він. — Завідувач реанімації.
— Детективи Ріццолі та Фросг, — відрекомендувалася Джейн.
— Ми весь час сподівалися, що вони неправильно назвали ім’я. Що це був хтось інший, — сказала Мері Бет Ніл. — Інша Софія.
На якусь мить усі замовкли, і єдиним звуком було гудіння апарату ШВЛ у відсіку одного з пацієнтів.
— Скажіть, як ми можемо допомогти, — попросив доктор Антрім.
— Ми намагаємось простежити в часі те, що сталося в п’ятницю. — Джейн оглянула персонал відділення. — Коли ви всі востаннє її бачили?
— У кінці вечірньої зміни. Ми передаємо пацієнтів нічній зміні об одинадцятій. Тож закінчили ми, мабуть, близько одинадцятої п’ятнадцять, — відповіла Фран Суза.
— А потім?
— Після цього я одразу пішла додому.
Інші медсестри закивали, наче кажучи: «Я теж».
— А ви, докторе Антрім? — спитала Джейн.
— У п’ятницю я був тут, керував відділенням.
— О котрій ви бачили, як Софія покидає лікарню?
— Насправді я не бачив, як вона йшла. Я був зайнятий пацієнтом з сьомої койки. Він продовжував нас непокоїти. Ми годинами намагались його стабілізувати, але боюсь, що до ранку він відійшов. — Лікар зупинився, кинувши погляд на відсік номер сім.
— Нещаслива койка, — сказала Мері Бет м’яко. — Саме там помер Тоні.
Фрост підняв очі від свого блокноту.
— Тоні?
— Чоловік Софії, — пояснив доктор Антрім. — Після операції він був пацієнтом цього відділення майже місяць. Бідолашна Софія працювала тут на змінах, поки Тоні лежав у вегетативному стані у цьому відсіку. Він був наче член нашої родини.
— Вони обоє були, — сказала Мері Бет.
Ще одне мовчання. Ще один раунд зітхань.
— Це правда, ми справді всі тут як рідні, — сказав доктор Антрім. — Коли кілька місяців тому сюди потрапила моя донька, Софія піклувалася про неї і ставилась до Емі як до власної дитини. Ми й мріяти не могли про кращий догляд.
— Ваша донька — з нею все гаразд? — спитала Джейн майже боячись почути відповідь.
— О, з Емі тепер все чудово. Її збив на переході якийсь маніяк-водій. У неї був перелом ноги у трьох місцях, і їй була потрібна екстрена операція для розірваної селезінки. Ми з дружиною були нажахані, але медсестри тут — вони всі допомагали їй впоратись. Особливо Софія... — Його голос стих, і він відвернувся.
— Чи можете ви згадати когось, хто міг хотіти її скривдити? Можливо, колишній пацієнт? Родич пацієнта?
— Ні, — відповіли медсестри хором.
— Ніхто не хотів її скривдити, — мовив доктор Антрім.
— Нам усі це постійно кажуть, — відмахнулася Джейн.
— Ну, то це правда, — наполягала Мері Бет. — І вона повідомила б нам, якби їй хтось погрожував.
— Чи не дивилася вона на когось романтично? — спитав Фрост. — Якогось нового чоловіка в її житті?
Явно обурена цим запитанням, Мері Бет відрізала:
— Тоні помер лише шість місяців тому. Ви справді думаєте, що вона б дивилася на іншого чоловіка?
— Чи не здавалась вона останнім часом чимось стурбованою? — спитала Джейн.
— Просто неговіркою. Авжеж, так і мало би бути після втрати Тоні. Ймовірно, саме тому вона перестала приходити на наші щомісячні обіди в складчину.
Джейн помітила, що Антрім супиться.
— Докторе? — покликала вона.
— Не впевнений, чи це щось означає. Це просто здалось мені тоді дивним, і тепер я гублюся в здогадах.