Мора взяла скальпель і знову сунула руку в грудну порожнину. Якусь мить єдиними звуками було вологе чвакання органів, які вона видаляла з порожнини, і плюскіт, з яким вони опускалися в миску. Звуки м’ясницької.
Вона перемістила увагу на черевну порожнину, і назовні показалися петлі кишок, шлунок та печінка, підшлункова та селезінка. Вона розрізала шлунок і вивернула в миску його мізерний вміст.
— Її останній прийом їжі був як мінімум за чотири години до смерті, — зазначила вона. — Мабуть, під час її робочої зміни.
— Тож вона не заїжджала нікуди, щоб поїсти по дорозі додому, — сказала Джейн. Чотири години. Вона, мабуть, була голодна.
Мора запечатала зразок вмісту шлунку для аналізу.
— Є якісь результати по відбитках пальців?
— У системі жодних цікавих збігів, — повідомив Фрост. — Ті, що ми ідентифікували, належать її сусідці пані Леонґ та Джамалу Берду, хлопчині, що розуміється на комп’ютерах і живе далі по вулиці. Якщо припустити, що це зробив не хтось із них, то схоже, що наш злочинець був у рукавичках.
— Як щодо взуття?
— Стандартні дачні чоботи, чоловічі, сорок першого розміру. Такі можна купити в багатьох супермаркетах. Ми все ще чекаємо на журнал її телефонних дзвінків, але якщо це був хтось, кого вона не знала, він нам не допоможе.
— Як щодо тих нещодавніх проникнень по сусідству? Чи збігаються якісь деталі? — Мора підняла очі на Джейн, яка похитала головою.
— Той грабіжник був у «Найках» сорок третього розміру, і його відбитків пальців не виявили у будинку Софії. Справа була б надто простою, якби це виявився той самий місцевий грабіжник.
Мора перейшла до органів тазу, і тепер її скальпель розтинав матку, відкриваючи ще одну сумну таємницю.
— Ендометріальні рубці. Майже по всій стінці.
— Дітей у неї не було, — сказала Джейн.
— Це може бути причиною, чому.
Коли Мора помістила видалену матку в таз, вона подумала про весільне фото, що висіло в будинку жертви, де наречений з нареченою сяяли від радості. Коли вони побралися, Софії з Тоні було за сорок і їхня молодість вже минала; можливо, це зробило їхній шлюб ще міцнішим, бо вони знайшли одного так пізно у житті. Але надто пізно для дітей.
Нарешті вона дійшла до пошкоджень, що привели Софію Суарес на цей стіл. До цього часу Мора вже вивчила серце та легені, шлунок та печінку, але це були безликі органи, такі ж знеособлені, як свинячі тельбухи у м’ясному магазині. Тепер вона мусила подивитися в обличчя Софії, перетворене на якусь спотворену версію картини Пікассо. Мора вже вивчила рентгенівські знімки черепу, побачила переломи потиличних та лицьових кісток, і ще до того, як зняла скальп і розпиляла череп, знала, які пошкодження знайде всередині.
— Тут вдавлений перелом скроневої кістки, — сказала вона. — Форма пошкодження черепу чітко виражена й кругла, з регулярним краєм рани на зовнішній пластинці. На рентгені виразно видно, що там проникнення кістки від розбивання зовнішньої пластинки з багатоуламковою фрагментацією внутрішньої пластинки. Все це відповідає травмі від удару молотком. Перший удар, найімовірніше, був завданий ззаду, під кутом до жертви.
— Правша? — спитав Фрост.
— Ймовірно. Хтось, хто робив замах через праве плече. Цей самий удар також спричинив розтрісканий перелом, що проходить навскіс через скроневу кістку. Він безумовно був достатньо сильний, щоб збити її з ніг, але ми знаємо, що він не вбив її одразу. Слід крові через вітальню говорить нам, що вона ще змогла проповзти якусь відстань…
— П’ять метрів, — сказав Фрост, — Їй вони, мабуть, здавалися кілометрами.
Мора відгинала назад скальп, стягуючи волосся та шкіру з кісток, і уявила собі страшні останні миті життя Софії. Нищівний біль, патьоки крові. Слизька підлога під руками цієї жінки, коли вона тягнула своє тіло подалі від вхідних дверей. Подалі від убивці.
Але вона не могла повзти достатньо швидко. Він ішов за нею, повз акваріум з русалонькою у її розкішному рожевому замку. Повз книжкову шафу з любовними романами. До того часу в неї вже темніло в очах, кінцівки німіли. Вона знала, що не зможе втекти, не зможе відбитися від нападу. Нарешті вона не могла рухатися, і саме тоді все скінчилося. Вона згорнулася на бік у позу ембріона, обійнявши себе, і прийняла останній удар.
Він припав на її праву скроню, де кістка найтонша. Розтрощив вилицю, розбив кісткову орбіту ока. Все це демонстрували рентгенівські знімки, а також ця відкрита поверхня черепу. Ще до того, як Мора увімкнула пилку для кісток і розпиляла череп, вона знана, що сила ударів змістила фрагменти кісток, розсікла кровоносні судини і розірвала сіру речовину. Вона знала ці катастрофічні результати, коли кров витісняє мозок і аксони стають розтягнуті й роздроблені.