Вона тільки не знала, про що думала жертва в останні миті свого життя. Софія була безумовно налякана, але чи почувалася вона здивованою? Зрадженою? Чи впізнала вона обличчя, що дивилося на неї згори? Про це скальпель паталогоанатома розповісти не міг. Мора могла розсікти тіло, вивчити його тканини до клітинного рівня, але що жертва знала, бачила та відчувала, коли світло тьмяніло в її очах, залишиться таємницею.
Коли того вечора Мора їхала додому, над нею висіло відчуття незадоволеності. Вона зайшла в дім, але не могла позбутися думок про Софію, що кілька днів тому так само зайшла у свій дім і знайшла там смерть, що чекала на неї. Насправді вона чекає на всіх нас; єдине питання — це час та місце зустрічі.
Мора пішла одразу до кухні і налила собі келих каберне Віднесла його до вітальні і сіла за піаніно. Ноти двадцять першого концерту Моцарта були вже відкриті і дивились на неї, нагадуючи про ще одну справу, за яку вона взялась, що загрожувала жахливим приниженням, якщо вона схибить.
Вона відпила трохи вина, поставила келих на журнальний столик і почала грати.
Соло анданте було тихе й нескладне і не потребувало таки вмінь, як шаленіші уривки, і це було заспокійливим місцем для початку. Способом зосередитися на темпі та мелодії, а не смерті Софії Суарес. Вона відчувала, як напруга поступово відпускає і темні хмари настрою відлітають. Музика була її безпечним місцем, куди не було доступу смерті, Всесвітом, далеким від скальпелю та пилки для кісток. Мора не казала Джейн про оркестр, бо воліла зберегти цю дистанцію між двома всесвітами і не хотіла, щоб чистоту музики забруднювало її інше життя.
Вона досягла кінця анданте і пустилася одразу в алегро, бігаючи по клавішах уже розігрітими пальцями. Продовжувала грати, навіть коли почула, як відчинилися вхідні двері. Навіть коли до вітальні зайшов отець Деніел Брофі. Він не промовив ані слова, а мовчки слухав, знявши свій комірець священника, скинувши уніформу свого поклику, що забороняв будь-який інтимний зв’язок між ними.
Проте він був тут і усміхався.
Вона дійшла до кінця концерту. Коли її руки опали з клавіш, він обійняв її руками за плечі і видихнув теплий поцілунок у шию.
— Це звучить чудово, — сказав він.
— Принаймні не так незграбно, як минулого тижня.
— Ти можеш колись просто прийняти комплімент?
— Лише коли на нього заслуговую.
Він сів біля неї на банкетну для піаніно і притиснувся поцілунком до її губ.
— Ти будеш неймовірна, Моро. І не починай вказувати на всі свої помилки, бо я їх все одно не чую. Як не почують і слухачі.
— Там буде Джейн. А Фрост приведе дружину, що нібито знається на класичній музиці.
— Вони прийдуть на концерт? Я думав, ти не збиралась розповідати їм про нього.
— Вони самі дізналися. Вони, врешті-решт, детективи.
— Я так і не зрозумів, чому ти їм не розповідала. Вони ж твої друзі. Неначе ти цього соромишся.
— Соромлюсь, що можу облажатися.
— Знову ці перфекціоністські розмови. Знаєш, усім насправді байдуже, що ти не ідеальна.
— Мені не байдуже.
— Який тяжкий хрест. — Він усміхнувся. — Досі тобі вдавалось нас усіх дурити.
— Я вже майже шкодую, що погодилася на цей виступ.
— А після його закінчення ти будеш просто щаслива, що погодилася.
Вони усміхнулися одне одному, двоє таких неймовірних закоханих, що ніколи б не мали зустрітися. Вони намагались триматись окремо, намагались заперечувати свою потребу одне в одному і не змогли.
Він помітив на столику біля неї порожній келих.
— Налити тобі ще?
— Безумовно. Я все одно вже закінчила грати.
Вона пройшла за ним до кухні і дивилась, як він наливає вино в її келих. Каберне було насичене й п’янке, одна з її дорогих поблажок, але коли вона побачила, що він не наливає собі, то раптом втратила бажання другої порції і відставила келих, лише трохи відпивши.
— Ти не п’єш, — сказала вона.
— Я б хотів, але не можу залишитись сьогодні ввечері. У мене о восьмій зустріч фінансової ради парафії. А потім засідання нашого імміграційного комітету, яке, ймовірно, затягнеться до десятої. — Він похитав головою. — У добі просто недостатньо годин.
— Що ж, гаразд. Ще порепетирую сьогодні на піаніно.
— Але я буду тут завтра ввечері. — Він нахилився до неї для поцілунку. — Ти не дуже розчарована?