— Агов, Енджі, ти з нами? — питає Джонас, махаючи рукою перед моїм обличчям.
Я дивлюся на свої плашки, і раптом мені в око впадає слово, що наче обливає мене крижаною водою. Я важко сковтую і викладаю його на дошці, використовуючи «в» з останнього слова Ларрі.
«Вбивця».
На тому боці вулиці пан Ґрін зникає у своєму будинку.
— Такі дивні люди, — бурмочу я, коли його силует рухається повз вікно. — Хтось з вас був у них удома?
— Ти про Ґрінів? — Лорелея хитає головою. — Вони ніколи нас не запрошували, жодного разу. А живуть же просто по сусідству з нами.
— Ну, я й у Джонаса вдома ніколи не був, — зазначає Ларрі. — Бачив лише його задній двір.
Джонас сміється.
— Ти не захочеш побачити тіла, які я тримаю в підвалі.
— Ті люди, вони такі недружні. Я не здивуюсь, якщо вони мають тіла у своєму підвалі. — Лорелея схиляється до мене зі змовницьким блиском в очах. — Знаєш, що я на днях бачила?
— Що? — питаю я.
— Я була на балконі, випадково глянула, а він стояв на своєму задньому балконі. Встановлював на перила відеокамеру.
— Направлену на його задній двір? Навіщо?
— Не знаю. Він побачив мене й одразу сховався всередині. А ще дивно, що ніколи не можна зазирнути всередину цього будинку. Всі вікна тепер щільно закриті, навіть удень. А її взагалі майже не видно. Неначе вона там ховається. Або їй не дозволяють виходити.
Я дивлюся униз на дошку для скраблу, на моє слово «вбивця», і мені раптом млоїть у шлунку. Зводжуся на ноги.
— Мабуть, відкоркую вино Джонаса.
Іду до кухні, і Джонас ув’язується за мною.
— Гей, дай мені це зробити, — каже він. — Я старий майстер з відкривання пляшок.
— А я ні?
— А ти ще зовсім не стара, дорогенька.
Я суну руку в шухляду по штопор і раптом відчуваю його руку на своїй дупі.
— Агов. Агов.
— Ой, Енджі. Це лише маленькі пестощі.
Я різко розвертаюсь обличчям до нього і потрапляю в хмару його лосьйону після гоління. Аромат сосни такий насичений, що я наче стою біля ялинки. Джонас має чудовий вигляд, тут жодних сумнівів: засмаглий, з рівними зубами та густою чуприною сріблястого волосся. І ці м’язи. Але це вже занадто.
— Ти ж знаєш, що в мене є хлопець, — кажу я.
— Ти маєш на увазі цього Корсака? Щось не бачив його поблизу останнім часом.
— Він провідує сестру в Каліфорнії. Щойно вона оклигає після операції на стегні, він повернеться.
— Між тим я вже тут. Просто зараз. — Він тягнеться мене чмокнути.
Я вихоплюю штопор і розмахую ним.
— Гаразд, ти відкоркуєш вино.
Він дивиться на штопор, на мене, і розчаровано зітхає.
— О, Енджі. Ти така розкішна жінка і живеш просто через вулицю. Так близько, проте так далеко.
— Ще й як далеко.
На моє полегшення, він добродушно сміється.
— Не можна звинувачувати хлопця за спробу, — каже він, підморгуючи, і відкорковує пляшку. — Ходімо, крихітко, дамо Ларрі знову нас розбити.
Ще довго після того, як усі того вечора розходяться, я сиджу, схвильована підкатом до мене Джонаса. Мушу визнати, що я також почуваюся збіса втішеною. Джонас на кілька років старший за Вінса, але він водночас доглянутіший та спортивніший, і я мушу визнати, що у морпіхах є щось таке, що може закрутити дівчині голову. Завантажую брудні винні келихи в посудомийку, вимикаю в кухні світло і йду до своєї спальні. Там розглядаю себе у дзеркалі: обличчя пашить, волосся трохи скуйовджене. Саме так я й почуваюся: трохи скуйовдженою. На межі... чого? Флірту? Роману?
Дзвонять у двері. Я завмираю перед дзеркалом з думкою: «Джонас повернувся. Він знає, що розбурхав мене, і думає, що я зараз візьму й здамся йому».
Іду до вхідних дверей, у мене поколює обличчя і нуртують нерви. Але на моєму ґанку стоїть не Джонас; це Рік Теллі, і вигляд він має виснажений. Він бачить мене крізь вікно в передпокої, тож я не можу вдати, що мене немає вдома. Не можу я й витончено відмовитись відчиняти двері. Ми, жінки, занадто збіса ввічливі; ненавидимо кривдити чиїсь почуття, навіть якщо це означає дати себе задушити.
— Енджі, — каже він, коли я відчиняю двері. — Я їхав додому і побачив, що у тебе ще світиться. Я подумав, що буде добре зайти і просто поговорити з тобою наодинці.
— Ти хочеш мені щось розповісти?
— Нещодавно я отримав текстове повідомлення від Трішії. Вона пише, що побуде якийсь час у подруги. Тож ти можеш сказати Джейн, що їй не потрібно втручатися.