— Джекі про це знає?
— Авжеж, знає! Я подзвонив їй одразу, як отримав це повідомлення. Нам обом, звісно, полегшало.
— Вона написала тобі, а не мамі? — я не можу позбутися скепсису в голосі.
Він дістає телефон і тримає його перед моїм обличчям, підсовуючи так близько, що я задкую.
— Бачиш?
Я бачу лише слова, які будь-хто міг набрати на телефоні Трішії: «Набридло вдома, побуду з подругою. Все розповім, коли буду готова. Люблю тебе».
— Тож немає про що турбуватися, — каже він.
— З підлітками завжди є про що турбуватися.
— Але поліція тут не потрібна. Скажи про це Джейн. — Він сідає у свій «камаро», який залишив на узбіччі, не вимикаючи мотору, і з гуркотом їде далі до свого будинку.
Я стою в себе на ґанку, суплячись на габаритні вогні, що віддаляються, і думаю, чи не подзвонити Джекі, щоб перевірити його розповідь. Але він, звісно, вже розповів їй те саме і показав те саме текстове повідомлення від Трішії.
Через вулицю крізь вікно пробивається світло. Один із Ґрінів визирає крізь жалюзі, і я майже відчуваю, як пара очей стежить за мною. Одразу ж ховаюся в будинку.
Дивлячись з вікна своєї темної вітальні, я бачу той самий ряд будинків, що був тут завжди, ту саму вулицю, на якій живу вже сорок років. Але сьогодні ввечері усе здається інакшим, ніби я потрапила в якийсь паралельний світ, і тепер дивлюся на злого близнюка свого старого району. Району, де кожен будинок, кожна родина приховує якусь таємницю.
Я замикаю двері на засув. Про всяк випадок.
9
Три пограбування за чотири місяці не вказували на розгул злочинності у районі, але це вже про щось свідчило. Джейн сиділа за своїм столом і порівнювала три поліцейські рапорти, шукаючи якісь подібності між тими проникненнями і справою Софії Суарес. Одним було пограбування, про яке їм говорила Лена Леонґ, зухвале проникнення крізь незамкнене вікно, коли мешканці спали в ліжку. Грабіжник забрав сумочку з готівкою та банківськими картками і ноутбук «Леново», але не торкнувся прикрас та телефонів у спальні, де лежали господарі. Можливо, це було занадто зухвало навіть для нього. На землі під місцем проникнення знайшли відбиток «Найків» сорок третього розміру. Відбитки пальців, виявлені на віконній рамі, залишились неідентифікованими.
Чотири тижні по тому ті самі відбитки пальців виявили на місці пограбування номер два, в будинку за рогом. Цього разу господарів удома не було. Проникнення знову було крізь незамкнене вікно. Вкрали готівку, прикраси і «Мак-бук про».
Ще один ноут. Чи важливо це, чи це просто тому, що ці гаджети тепер має кожна родина?
Джейн перейшла до третього місця пограбування, що було шість тижнів по тому. Господарів знову не було вдома. Цього разу грабіжник розбив для проникнення кухонне вікно, і поліцейський рапорт містив зроблене господарем фото розтрощеного скла на підлозі та стійках. Хоч вкрали готівку та декілька годинників, ноутбук не зник, бо власник подорожував з ним. У задньому дворі знайшли відбитки «Найків» сорок третього розміру. Цього разу жодних відбитків пальців не виявили — можливо, грабіжник почав вдягати рукавички.
Джейн вивчала фото розбитого кухонного вікна і думала про розбите скло у кухні Софії Суарес. Вона відкрила на комп’ютері фотографії з місця вбивства Суарес і поклікала по зображеннях. Знайшла зображення розтрощеного віконця в дверях та кухонної підлоги, де лежали кілька уламків, але лише дві фотографії бокового двору, гравійна доріжка якого блищала від битого скла. Вона повернулась до фото з попереднього проникнення і насупилася на кількість скла, розсипаного по кухонній підлозі.
«Потрібно з’їздити туди знову», — подумала вона.
Фрост на день відпросився, тож вона поїхала до будинку Суарес сама. Коли під’їхала туди і вийшла з машини, було трохи по шостій. Місце злочину вже кілька днів як звільнили, і чистильники вже побували тут, щоб усе відшкребти та стерилізувати, але мопи й відбілювач не стерли образи з пам’яті Джейн. Вони все ще переслідували її, коли вона піднялася сходинками ґанку і відчинила вхідні двері.
У повітрі гостро пахло хімічними миючими засобами, і вона залишила двері відчиненими для вентиляції. Зупинилася у вітальні, подумки накладаючи на підлогу, тепер без жодної плямки, образи патьоків та мазків зі свого першого візиту. Вона ще бачила стетоскоп і кривавий слід, який залишила Софія, коли намагалась відповзти подалі від нападника. Джейн пішла цим згадуваним слідом крізь вітальню, вільне місце, де колись стояв акваріум, до їдальні. Навіть тут, де раніше під тілом зібралася ціла калюжа крові, тепер підлога була бездоганно чиста.