— То що було у повідомленні? Пане Бушар?
— Так. Гадаю, там було просто щось про їхні старі часи в реанімації.
— Вони разом працювали? Ваша дружина із Софією?
— Це було п’ятнадцять, двадцять років тому, в лікарні в Мені. Потім я отримав цю роботу в Каліфорнії, і ми переїхали сюди. Ми були на весіллі Софії в Бостоні, але це було вже давно.
— Ви знаєте, чому вона дзвонила вашій дружині?
— Гадки не маю. Можливо, згадати старі часи? — пауза. — Як це пов’язане з вбивством?
— Я не знаю. Просто йду по кожному сліду. Будь ласка, скажіть вашій дружині подзвонити мені, якщо вона має якусь інформацію. — Джейн відключилася і подивилася на Фроста. — Ну, це був глухий кут.
— Можливо, він якось пов’язаний з іншими дзвінками, — сказав Фрост. — Вони всі були за кодом 207. Штату Мен.
— Де Софія з дружиною Бушара колись працювали разом.
— Вона дзвонила за дуже дивним переліком місць. Автозаправка в Августі. Школа в Бангорі. Ресторан у південному Портленді. Медичний центр східного Мену. Чи є якийсь зв’язок між усіма цими номерами?
Джейн знову взяла свій стаціонарний телефон.
— Є лише один спосіб з’ясувати. Я беру перший номер.
Фрост крутнувся до свого телефона, а Джейн уже надзвонювала до Августи. Після лише двох гудків відповів різкий жіночий голос.
— Заправка. — Це був явно голос людини, що має більш нагальні справи.
— Детектив Ріццолі, бостонська поліція. Ми розслідуємо смерть жінки на ім’я Софія Суарес. Згідно із записами її телефонних дзвінків, вона дзвонила до вас у понеділок, двадцять першого квітня о десятій ранку. Це не ви випадково з нею розмовляли?
— У понеділок? Так, ймовірно, це я відповіла по телефону того дня. Я тільки не пам’ятаю клієнтки з таким ім’ям.
— Вона дзвонила з Бостона.
— Не знаю, навіщо комусь дзвонити нам з Бостона. Якщо тільки вона не намагалась щось нам продати, бо ми отримуємо купу таких дзвінків. Можливо, вона помилилася номером?
— Ви впевнені, що не пам’ятаєте, як говорили з нею?
— Вибачте, але ні. Ми також продаємо лотерейні та автобусні квитки, і багато людей телефонують нам через них. А двадцять перше квітня — це вже з місяць тому. Хай через що вона дзвонила, мене це не зачепило.
Із заправкою все зрозуміло.
Наступним у переліку Джейн був ресторан у південному Портленді, дзвінок куди о другій тридцять дня двадцять четвертого квітня тривав якісь тридцять секунд. Зараз був обід, найгірший із можливих час для дзвінку до ресторану, але Джейн все одно набрала номер.
Відповів чоловічий голос:
— Ресторан, як я можу вам допомогти?
Як і жінка із заправки, він не пригадував дзвінка від Софії і навіть не знав нікого з таким ім’ям.
Джейн відключилася, спантеличена тим, чому Софія телефонувала на ці номери. З розчарованого тону Фроста, вона зрозуміла, що з номерами, на які дзвонив він, пощастило не більше. Вона продивилася записи до другої половини дня середи перед смертю Софії. Доктор Антрім бачив, як вона говорила по телефону на парковці, і цей дзвінок вразив його як дивно потайливий, — але єдиний дзвінок, який вона зробила того пообіддя, був о другій сорок шість. І був він на центральний комутатор лікарні «Пілґрім». Не було жодної можливості простежити, з ким саме Софія зв’язалася.
— Є якісь успіхи? — спитав Фрост.
— Ні. А в тебе?
— Я говорив із секретаркою школи в Бангорі. Вона не впізнала ім’я Софія Суарес і не згадала телефонний дзвінок. Але вона цілий день приймає дзвінки від батьків та учнів.
— А дзвінок до медцентру східного Мену?
— Він був до їхнього архіву. Працівник не пам’ятає розмови з Софією.
Джейн здригнулася, коли її мобільний видав убивчий скрегіт скрипок.
— О, ні, — сказав Фрост. — Геть забув тобі передати. Вона дзвонила мені кілька годин тому.
— Моя мама дзвонила тобі?
— Вона просила мене сказати, щоб ти їй передзвонила. — Він скривився на дратівливий рінгтон Джейн. — Чому б тобі не відповісти? Вона просто подзвонить знову.
Джейн зітхнула й узяла слухавку.
— Привіт, ма.
— Чому до тебе завжди так важко додзвонитись?
— Я працюю.
— Над тією самою справою?
— Це тобі не телевізор. Ми не розкриваємо все за годину.
— Бо ця ситуація тут у нас може привернути твою увагу.
— Немає там у вас ніякої ситуації. Ти ж сказала мені, що Трішія написала батькові, і з нею все гаразд.
— Я не впевнена, що ця ситуація вже розв’язана. Але я тепер дзвоню з геть іншого питання.