— Ця страва просто ідеальна, пані Ріццолі, — сказав Фрост.
— Я люблю гостей з добрим апетитом, Баррі, — сказала Анджела, не надто тонко натякаючи на Еліс, що видлубувала зі свого салату крутони, ніби це якісь жуки-шкідники.
А Фрост уже наминав соковите м’ясо.
— Дивовижно, як завжди! Давно я не куштував вашої баранячої ноги.
— Ще б пак, удома тебе таким, мабуть, годують нечасто, — сказала Анджела, кидаючи ще один погляд на Еліс.
— Як там Вінс у Каліфорнії? — спитала Мора, поспішаючи змінити тему. — Повернеться скоро?
Анджела зітхнула.
— О, важко сказати. В його сестри якісь ускладнення після операції на стегні, а в її віці кістки зростаються не надто швидко.
— Їй пощастило мати такого брата.
— Але не думаю, що вона це цінує. Скаржиться на все. Як він готує, водить, сопе. У них завжди були складні стосунки.
«А в кого вони не складні? — думала Мора, оглядаючи стіл. — Анджела, яка росла католичкою, була тепер на межі розлучення. Баррі з Еліс лише нещодавно врятували свій шлюб після роману Еліс з однокурсником із юридичної школи. А ще ми з Деніелом. Можливо, найскладніші стосунки з усіх».
— Тож, пані Р., — сказав Фрост. — Що сталося з тією дівчинкою, що тоді зникла?
— Я така рада, що ти спитав, посвітлішала обличчям, Анджела.
— А я ні, — пробурмотіла Джейн.
— Відповідаючи на твоє запитання, Баррі, скажу, що ця конкретна загадка розгадана. Я бачила Трішію в супермаркеті. Вона жива й здорова.
— Як я і думала, — сказала Джейн. — Вона просто втекла з дому. Знову.
— А це не потребує докладнішого розслідування? — спитала Еліс, пропонуючи свою думку, якої ніхто не питав. — Може, в цьому будинку щось не так? Наприклад, із батьком? Ви знаєте, що двадцять п’ять відсотків ґвалтівників — це батьки? — Еліс оглянула стіл, готова посперечатися з будь-ким, хто кине їй виклик.
Ніхто цього не зробив. Ніхто й ніколи не хотів сперечатися про щось з Еліс Фрост.
— Але тепер ми маємо іншу загадку, яку потрібно розгадати, — сказала Анджела. — Ґрінів.
— Хто такі Ґріни? — спитала Еліс.
— Ті дивні люди через вулицю.
— Чому вони дивні?
— Вони щось приховують, — сказала Анджела. Вона понизила голос, ніби ця таємниця не мала вийти за межі кімнати. — А ще він має пістолет.
Гебріел, що витирав жирні ручки Реджини, підняв очі.
— Ви справді бачили в нього зброю?
— А Джейн тобі не казала? Я бачила його в нього на поясі, коли він нахилився. Пістолет був у нього під сорочкою, що робить його прихованою зброєю, правильно? І Ґрін схожий на людину, що точно знає, як ним користуватись.
— Де ви бачили його з цим пістолетом?
— Він був на верхньому балконі. На його задньому дворі.
Запанувала тиша, поки всі за столом обдумували цю деталь.
— Ма, ти знову шпигувала за ним, — сказала Джейн.
— Ні, я випадково опинилась на задньому дворі Джонаса, коли почула весь цей стукіт молотка по сусідству. Я лише трохи зазирнула через паркан, щоб побачити, що відбувається.
— Люди сподіваються на приватність на своєму задньому дворі, — сказала Еліс. Це, звісно, була правда, але від видатної юристки Еліс її ніхто не хотів чути.
— Що ти робила на задньому дворі Джонаса? — спитала Джейн.
— Я живу на цій вулиці сорок років і намагаюсь наглядати за всім. Не можна запобігти чомусь поганому, якщо навіть не помічати цього.
— Вона має рацію, — сказав Фрост.
Анджела подивилася на Джейн.
— Ти не з’ясувала, чи має він дозвіл на приховане носіння зброї?
— Я не мала на це часу, ма.
— Бо все це дуже підозріло.
— Мати підозрілий вигляд — це, дякувати Богу, не злочин, — сказала Еліс, нездатна зупинитися й не поділитися своєю юридичною думкою.
— Нумо, ходімо всі. Я покажу вам їхній будинок, — сказала Анджела. Вона склала свою серветку на столі й зіп’ялася на ноги. — Тоді, можливо, ви зрозумієте, про що я говорю.
Фрост одразу слухняно встав, щоб іти за нею, а секундою пізніше те саме зробила Еліс. І цього було достатньо, щоб почалася велика міграція. Мора поставила свій келих і пішла за іншими, принаймні з ввічливості.
Вони всі зібралися біля вікна у вітальні і подивились через вулицю. Це був солідний район середнього класу зі скромними будинками на скромних ділянках, район, де людина колись могла виростити трьох дітей на одну свою зарплатню. Джейн виросла тут, і Мора уявила, як вона каталася на велосипеді на цій вулиці і грала з братами на під’їзній доріжці. Вона глянула на Джейн і побачила забіякуватий погляд та квадратну щелепу, які Джейн, мабуть, мала з дитинства. Анджела мала таку саму вперту щелепу. У родині Ріццолі характерні ознаки явно передавалися по жіночій лінії.