Джейн подивилася на комп’ютер і ненадовго замислилася.
— Він пише, що отримав від неї листа, який переслали з його старої квартири. Це означає, що вона намагалась знайти його. Ймовірно, вона його шукала онлайн.
— Тож перевіримо її історію пошуку, — сказав Джамал.
— У нас немає її ноутбуку.
— Він і не потрібен. Ви вже в її джмейлівському акаунті. — Він потягнувся по мишку, потім зупинився й подивився на Джейн. — те, що я можу це зробити, зовсім не означає, що я — хакер чи щось таке, гаразд? Я лише знаю кілька трюків, і присягаюсь, це — єдиний раз, коли заходив в її акаунт.
— Гаразд, ми тобі віримо, — сказала Джейн.
— І щоб ви знали, я записую це на телефон. Щоб було ясно, що це ви просите його це зробити. Тож не шийте йому потім нічого, — сказала його мама.
— Ми й не думали, — сказав Фрост.
— Раз ми вже увійшли, нам потрібно лише перейти в її ґуґлівський акаунт. — Клік. — Заходимо у «Дані й конфіденційність». — Клік. — І відкриваємо «Моя активність». — Клік. — І ось перелік її пошуків онлайн, за датою. — Він крутнувся й усміхнувся Джейн з Фростом. — Нема за що.
Джейн подивилася на екран.
— Дідько. Бостонська поліція має тебе найняти.
— Це я теж записала! — обізвалася від дверей пані Берд.
Джейн з Фростом присунулися ближче, а Джамал прокрутив екран вниз, демонструючи вебсайти, які Софія відвідувала в останні тижні свого життя. Погода, газета, онлайновий сестринський журнал, стаття про генетику груп крові.
— Стоп, — сказала Джейн, вказуючи на екран. — Ось. Десяте квітня. Вона шукала в ґуґлі людину на ім’я Джеймс Крейтон. Хто б це міг бути?
— Здається, досить поширене ім’я, — сказав Джамал. — Результатів буде чимало.
— Заводь його в пошук. Погляньмо, що знайдемо.
Джамал задав пошук і пирхнув.
— Сімнадцять мільйонів збігів. Відомий хокеїст, психолог, актор. Плюс ще тисяча інших типів з таким ім’ям на фейсбуці. Який вам потрібен?
— Той, якого вона шукала.
— І скільки років ви готові на це витратити?
— Продовжуй скролити її пошукову активність. Які ще вебсайти вона відвідувала?
Рука Джамала повернулася на мишку, скролячи до початку квітня повз посилання на «Портленд Прес Геральд» та «Бангор Дейлі Ньюз».
— І ми знову повертаємось до Мену, — сказала Джейн.
– Вона ж там колись жила, — сказав Фрост.
– Але це було п’ятнадцять років тому. Навіщо їй раптом шукати їхні газети? — Джейн вказала на посилання на «Бангор Дейлі Ньюз». — Клікни-но цю. Подивимося, до чого це приведе.
Джамал клікнув посилання, і екран заповнила стара новостійна стаття: «В убивстві викладачки Колбі-коледжу підозрюють її колишнього чоловіка».
— Це ще в біса що таке? — здивувався Фрост. — Та цій історії дев’ятнадцять років. Як вона пов’язана з усім іншим?
— Ось як, — відповіла Джейн і вказала на екран. На речення, приховане посеред статті.
«…видано ордер на арешт колишнього чоловіка жертви Джеймса Т. Крейтона».
— Це людина, яку вона шукала, — сказав Фрост. — Можливо, вона його знайшла.
Джейн подивилася на Фроста.
— Або він знайшов її.
20
Цілу ніч гримів грім, і поки вони їхали на північ, машину заливав дощ. Джейн наполягла на тому, що вестиме вона, бо коли погода така гидотна і дороги стають слизькі, за кермом вона найбільше довіряє собі. Вони з Фростом уже їздили цим шляхом у попередніх розслідуваннях — на північ до Мену через Кіттерський міст. Вони були напарниками так довго, що нагадували вже стару подружню пару, де обом комфортно з довгими періодами тиші, і впродовж години майже не говорили, поки «двірники» розганяли по вітровому склу воду, а вітер намагався зіштовхнути машину з дороги.
Заїхали до Мену вже на вісімдесят кілометрів, коли Фрост нарешті сказав:
— Шкода, що так вийшло з суботнім вечором.
— З чим?
— Вечерею в будинку твоєї мами. Еліс сидить на цій дивній дієті, розумієш. Я хвилювався, що твоя мама може бути засмучена тим, що вона мало їла.
— А шо в неї за дієта така дивна?
— Та з книжки цього гуру здоров’я. Вона ще й змінюється щотижня. Одного тижня Еліс запихається білком. Наступного їсть лише салати. Так випало, що це був її салатний тиждень. Я сподівався, що твоя мама не помітить.
— Повір мені, вона помічає кожну виделку, яку хтось відправляє до рота. У неї в голові — калькулятор, яким вона вираховує з’їдене до калорії. — Джейн глянула на нього. — Як у вас, до речі? В тебе з Еліс?