— Можеш перевірити.
— І як ти дізналася таку абсолютно зайву інформацію?
— Жодна інформація не зайва. Це лише ключ, що чекає нагоди відчинити потрібний замок.
— Ну, я перевірю. Бо всі золоті рибки, яких я колись мала, здихали вже за рік.
— Без коментарів.
Джейн випросталась і розвернулася, щоб знову оглянути скромну домівку жінки, яка тут жила і померла. «Ким ти була, Софіє Суарес?» Джейн шукала підказки у книжках на полицях, в акуратно викладених у ряд дистанційних пультах на кавовому столику. Охайною жінкою, що полюбляла плести, судячи з журналів на столику. Книжкова шафа була повна підручників із сестринської справи та любовних романів — підбірка жінки, що бачила смерть у своїй роботі, проте все одно хотіла вірити в кохання. А в одному кутку, на маленькому столику, прикрашеному яскравими пластиковими квітами, стояло оздоблене фото усміхненого чоловіка з сяючими очима і симпатичною гривою чорного волосся. Чоловіка, чия примарна присутність усе ще відчувалась у кожній кімнаті цього будинку.
Над святилищем померлого висіло весільне фото молодшої Софії та її чоловіка Тоні. У день їхнього весілля в них обох обличчя світилися від радості. Того дня вони, мабуть, вірили, що перед ними багато щасливих років, коли вони старішатимуть разом. Але торік чоловіка забрала смерть.
А минулого вечора вбивця прийшов по дружину.
Джейн зробила коло до вхідних дверей, де на підлозі лежав згорнутий стетоскоп, забризканий кров’ю.
«Ось де починається напад».
Чи чекав уже вбивця на неї, коли вона зайшла у свої двері минулого вечора? Чи він був здивований, коли почув ключ у замку, і запанікував, коли зрозумів, що його зараз побачать?
«Перший удар її не вбиває. Вона ще жива. Ще при тямі».
Джейн пішла по сліду крові, розмазаної по підлозі, що позначав відчайдушну спробу жертви втекти від нападника. Цей слід вів від передніх дверей, через вітальню і повз м’яке побулькування акваріуму.
«А ось де він закінчується», — подумала вона, дивлячись униз на тіло.
Софія Суарес лежала на боку на кахляній підлозі, підігнувши ноги, наче дитина в утробі. Вона була вдягнена в блакитну форму медсестри, і до її сорочки все ще був прикріплений лікарняний бейдж: С. Суарес, медсестра. Її розтрощений череп оточував ореол крові, а обличчя було тепер розбите до невпізнання. Сумні залишки обличчя, що сяяло такою радістю на весільному фото.
— Бачу тут, у цьому патьоку, контури взуття, — сказала Мора. — А отам частково помітний відбиток.
Джейн присіла, щоб вивчити відбиток взуття.
— Схоже на якийсь чобіт. Чоловічий, розмір приблизно сорок перший? — Джейн розвернулася до вхідних дверей. — Її стетоскоп лежить біля дверей. На неї нападають невдовзі після того, як вона заходить до будинку. Вона примудряється доповзти сюди. Зіщулюється в позу плоду, можливо, намагаючись захиститися, захистити голову. А він б’є її знову.
— Ви знайшли зброю?
— Ні. Що нам слід шукати?
Мора стоїть на колінах біля тіла і рукою в рукавичці обережно розділяє волосся загиблої, щоб відкрити шкіру голови.
— Ці рани добре помітні. Круглі. Думаю, тобі слід шукати молоток із пласкою голівкою.
— Ми не знайшли ніякого молотка. Скривавленого чи іншого.
Із задньої спальні з’явився напарник Джейн Баррі Фрост. Його зазвичай бліде обличчя мало яскраво-червоний слід сонячного опіку — наслідок учорашньої поїздки на пляж без капелюха. Це змусило Джейн здригнутися від одного погляду на нього.
— Я не знайшов її сумочки чи мобільного телефону, — сказав він. — Але знайшов оце. Вона була вставлена в розетку в спальні. — Він тримав у руці зарядку. — Схоже, від ноутбуку «Еппл».
— І де ноутбук? — спитала Джейн.
— Не тут.
— Упевнений?
— Хочеш сама пошукати? — Це була нехарактерно різка відповідь для Фроста, але, можливо, Джейн на неї напросилася. Та й цей опік його, мабуть, дратував.
Вона вже обходила будинок раніше, і тепер обійшла його знову, порипуючи бахілами по підлозі. Зазирнула до гостьової кімнати, де ліжко було вкрите складеним пранням та простирадлами. Далі йшла ванна, де шафка під раковиною була переповнена звичайними кремами для обличчя та мазями, що обіцяли, але ніколи не приносили вічну молодість. В аптечці були пігулки від високого тиску та алергії, а також упаковка рецептурного анальгетика гідрокодону, простроченого на пів року. Ніщо у ванній не насторожувало, і це непокоїло Джейн. Аптечка була одним з перших місць, куди зазвичай зазирає грабіжник, а гідрокодон — призом, вартим зусиль.