— Хто піклувався про Лілі, поки її мама викладала в коледжі? — спитала Джейн.
— Вона відвідувала приватний дитсадок. Ним керує місцева жінка, і з нею було абсолютно все чисто. Сорок п’ять років, усе життя прожила у Вотервіллі.
— Ви так кажете, наче це — ознака чистоти, — сказала Джейн. — Бути місцевим.
— У певному сенсі так і є. Коли ростеш у маленькому містечку, ти завжди під збільшувальним склом. Усі знають, хто ти і що ти. Тож ні, це була не пані з дитсадка. Трембле також розглядав можливість, що це був хтось не з містечка, хтось проїжджий. Побачив гарненьку дівчинку, вирішив її в викрасти і в процесі вбив маму.
— А чи не помітили б тут чужинця одразу? — спитав Фрост.
— Це зараз у містечку тихо, але почекайте до вересня, коли в Колбі та іншому місцевому коледжі почнуться заняття. Дві тисячі приїжджих студентів, плюс усі ці туристи, що приїжджають сюди помилуватися осінніми кольорами. Ніколи не знаєш, який збоченець може затесатися в такому натовпі. Тож так, це міг бути чужинець. Хтось, хто прийшов по дівчинку і міг улаштувати гармидер. Мама почула крик дитини і спробувала його зупинити. Тож йому довелось її вбити.
— Чи знайшли щось корисне криміналісти? — спитала Джейн.
— Відбитків пальців море, але ж вона тоді влаштовувала цей прийом для своїх студентів за кілька днів до того, як її вбили. А кількома тижнями раніше в її будинку працювали робітники, що ремонтували кухню. Тесля, сантехнік, електрик. Плюс скрізь були відбитки колишнього чоловіка.
— Тож ми знову повертаємось до Джеймса Крейтона.
— Він усе ще мав ключ від будинку, а отже, доступ. А також мотив. І не мав жодного алібі на ту ніч, коли вбили його колишню дружину.
— Де, за його словами, він був тієї ночі?
— У морі на заливі Пенобскот. Він має занедбаного маленького вітрильного човна, і стверджував, що всі вихідні спав на борту. Авжеж, жодних свідків.
— Звісно.
— А ще там була кров.
Джейн насторожилася.
— Яка кров?
Сліди крові на дошках підлоги в коридорі нагорі. За якийсь метр від того місця, де знайшли жертву.
— Кров колишнього чоловіка?
— Резус негативний, що відповідає Джеймсу Крейтону. Він стверджував, що та кров з’явилась там роком раніше, коли він порізався під час гоління.
— А він мав якісь свіжі ушкодження?
— Він мав напівзагоєний поріз на пальці і стверджував, що отримав його на своєму човні. На човні була кров, тож це нам не дуже допомогло. Його затримали на сорок вісім годин, поки обшукували його орендований будинок і цю посудину в пошуках дитини. Її волосся та відбитки пальців були, звісно, скрізь, але Лілі там не виявили. Позаяк дівчинка регулярно його відвідувала, всі ці сліди нічого не додали. Його мусили відпустити, але у мене він — усе ще підозрюваний номер один. — Тібодо подивився просто на Джейн. — Тепер поясніть мені, як Крейтон пов’язаний з вашою справою про вбивство.
— Ми сподівалися, що ви зможете нам це сказати, — сказала Джейн.
Тібодо похитав головою.
— Гадки не маю. Я навіть не знаю, де він зараз.
— Ви не слідкували за його переміщеннями?
— Минуло дев’ятнадцять років. Трембле весь час сподівався, що одного дня зможе довести, що це зробив Крейтон. Можливо, заговорить якийсь свідок чи ця людина зізнається. Або, Боже збав, знайдуть тіло дівчинки. Кілька років тому ми подумали, що справді знайшли її, коли в національному парку за тридцять кілометрів звідси виявили скелет.
— Дитини? — спитала Джейн.
— Так. Судячи зі стану, ці кістки лежали там уже давно, можливо, десятиліття чи більше, і належали маленькій дівчинці віком близько трьох років.
— Саме такій, як Лілі.
— Одразу після того, як знайшли ті кістки, я знову викликав Джеймса Крейтона на допит. Ледь не через м’ясорубку його пропустив. Я так сильно хотів посадити його за вбивство дитини, але потім ми отримали дані аналізу тих кісток, і вони не відповідали ані його ДНК, ані Елоїзи.
— Тоді чиї то були рештки?
— Вони досі не ідентифіковані. Просто кістки невідомої маленької дівчинки, залишеної в лісі. — Він похитав головою. — А я вже думав, що в біса взяв його.
— Що було з Крейтоном далі?
— Школа не хотіла, щоб він продовжував вести уроки музики, тож він втратив цей підробіток. І поїхав з міста в пошуках іншої роботи. Працював на заправці в Августі. У ресторані в південному Портленді.
Це пояснювало всі телефонні номери штату Мен в журналі дзвінків Софії Суарес. Вона намагалась знайти Джеймса Крейтона, робота за роботою. Заправка, ресторан. Чи контактувала вона з ним хоч раз? Чи належав той передплачений телефон, на який вона дзвонила, Крейтонові?