Ларрі підіймає очі від своїх плашок.
— Що ж це за фургон такий?
— Бачиш, Ларрі? — каже його дружина. — Коли не слухаєш нас, жінок, то пропускаєш важливу інформацію.
— Можливо, це просто сантехнік чи щось таке, — каже Джонас. — Здається, вони всі їздять у білих фургонах.
— Логотипу на ньому немає, — кажу їм. — Я погано роздивилася номерний знак, але наступного разу, коли він з’явиться...
— Ти тоді подзвони мені, — каже Лорелея. — Щоб я теж подивилася.
— Маю кращу ідею, — каже Ларрі, — чому б вам, дами, не схопити ваші мітли й не випровадити його геть? Бо, заради всього святого, ми не можемо дозволити сантехнікам їздити по району.
Лорелея змірює його кислим поглядом.
— Справді, Ларрі?
Але Ларрі вже не слухає, бо повернувся до уважного вивчення своїх плашок, вигадуючи новий спосіб принизити решту з нас.
— Як щодо Трішії Теллі? — питає Лорелея. — Ти з’ясувала, що відбувається з цією дівчинкою?
— Так, що сталося з Трішією? — питає Джонас.
— Нічого. Я була неправа щодо неї, — зітхаю я.
— Кличте репортерів! — вигукує Ларрі. — Анджела Ріццолі щодо чогось неправа!
— Я ж визнаю це, правда? Але лише тому, що сама бачила Трішію в супермаркеті, а потім говорила з Джекі, й вона сказала мені, що вони щось не поділили. Трішія жива і здорова, але не повернулася додому. Вона дуже проблемна, ця дівчинка.
— Чи не замішаний там хлопець? — Лорелея схиляється ближче і бурмоче. — Коли дівчата комизяться, це завжди через хлопця.
— Не знаю, Джекі мені не скаже. Вона була така неговірка останнім часом, що дивно, бо це вона просила мене залучити Джейн. А тепер вона неначе хоче мене бортанути.
— Чи не можемо ми просто продовжити гру? — питає Ларрі. — Я прийшов сюди не про сусідів пліткувати.
Дружина його ігнорує.
— Я бачила Джекі минулого тижня на автозаправці й питала її про Трішію. Можу сказати, що вона не хотіла про це говорити. Ми знаємо цю родину, відколи Джекі прийшла на роботу до школи Ларрі, і маю сказати, вона ніколи насправді до мене не теплішала. Вона неначе підіймає крижаний щит щоразу, як я поруч. Ти так не думаєш, Ларрі?
— Ні.
— Я цього зовсім не помічав, — каже Джонас.
Лорелея дивиться на мене.
— Присягаюсь, чоловіки ніколи нічого не помічають.
— Я помічаю, що скрабл тут уже нікого не цікавить, — каже Ларрі, бере свій набір плашок і безцеремонно звалює їх у коробку. — Тож я йду додому.
Решта з нас така шокована, що ми не знаємо, що й сказати. Лорелея підхоплюється і йде за чоловіком до вхідних дверей.
— Ларрі? Ларрі! — Вона дивиться назад на нас і хитає головою. — Вибачте, не знаю, що на нього найшло! Я подзвоню тобі пізніше, Анджело.
Ми з Джонасом чуємо, як ляскають вхідні двері, й приголомшені дивимося одне на одного. Тоді він дістає пляшку вина.
— Було б соромно змарнувати його, — каже він і наповнює мій келих по вінця.
— Що це було?
— Ларрі перетворюється на буркотливого старигана, ось що.
— Ні, сьогоднішній вечір інакший. Він був буркотливіший, ніж зазвичай. — Тепер гра в скрабл була зіпсована, і я вже збиралась кинути свої плашки в коробку, коли раптом усвідомила, що могла з них викласти: «загроза», і це б принесло мені три очки. Оце був би ляпас по бундючній фізіономії Ларрі, і я розчарована, що він пішов і не побачить мою заявку на ці очки. Але щоразу, як він тут, я так його боюсь, що в мене мозок замикається. — Не знаю, чому Лорелея взагалі мириться з цією людиною.
— Вона теж не знає.
— Що?
— Вона так мені сказала.
— Коли це вона так тобі сказала?
Джонас знизує плечима й відпиває вина.
— Можливо, кілька років тому, коли ми зустрічалися за кавою.
— Ви двоє зустрічалися за кавою?
— Я б краще зустрівся з тобою, але ти тоді була ще заміжня.
— Вона теж була заміжня. І досі є.
— Що я можу сказати? Дами розповідають мені про свої проблеми, а я слухаю. Дуже добре слухаю.
— Що ще було між вами двома?
Він реагує масною посмішкою.
— Ти ревнуєш?
— Ні! Я просто...
— Розслабся, Енджі. Нічого між нами не було. Вона не мого типу. Надто вже кощава, немає за що потриматись. Я люблю жінок із добрячою пазухою, розумієш?
Це він так хвалить мою пазуху, і я не впевнена, що мені подобається це чути, але не зважаю. Мене більше цікавить, що він має сказати про Лорелею з Ларрі.
— Він її кривдить? — питаю я.
— Хто, Ларрі? — сміється Джонас. — Своїми тоненькими курячими лапками? Ні, проблема не в тому.