Емі зробила глибокий вдих. Трохи заспокоєна, вона пішла вздовж Ньюбері-стріт до гаражу, де залишила машину. Сьогодні вона вперше сіла за кермо за багато місяців, уперше почувалася зручно, йдучи без ціпка, але її темп був усе ще повільним, а нога боліла від незвичного навантаження. Всі навколо йшли набагато швидше, пропливаючи повз неї наче прудкіші рибки у річці, без сумніву гадаючи, чому така молода й вочевидь здорова жінка йде зі швидкістю старої.
Їй залишалось пройти ще кілька кварталів.
І тоді вона побачила його. На квартал попереду, майже непомітного в натовпі. Навіть цього теплого вечора на ньому був дощовик, той самий, що й на кладовищі. Вона зупинилася, не впевнена, як його уникнути. Сподівалася, що він її ще не побачив.
Надто пізно. Він обернувся, і їхні погляди зустрілися. Затрималися. І тоді всі її сумніви зникли. Це була не випадкова зустріч; він прийшов сюди по неї.
І тепер він прямував просто до неї.
26
Джейн із Фростом знайшли Емі саму за столиком у кінці бару, зіщулену в такий маленький силует, що в напівтемряві її було майже не видно. Була восьма година вечора п’ятниці, і бар заповнював натовп молоді, що відпочивала після робочого тижня, готова пити й танцювати і, можливо, знайти когось особливого. Серед гучної музики та веселих голосів Емі Антрім була мовчазним привидом, що ховався в тіні.
— Дякую, що приїхали так швидко, — сказала Емі. — Тато на роботі, а до мами я не можу додзвонитись. Я не знала, що робити, а ви казали в такій ситуації дзвонити вам.
— Ви все правильно зробили, — сказала Джейн.
— Я боялась іти до моєї машини. — Емі роззирнулась на натовп. — І подумала, що буде безпечніше побути тут, з усіма цими людьми навколо.
Джейн із Фростом сіли до неї за столик.
— Розкажіть нам, що саме сталося, — попросила Джейн.
Емі зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися.
— Я приїхала в центр на невеличкий шопінг. Насправді так, зирінг. Зайшла до взуттєвої крамниці трохи далі по вулиці і блукала всередині, коли крізь вітрину побачила його. Він стояв через вулицю, дивлячись на мене. Не просто дивлячись, а пильно вдивляючись із таким виразом... голоду.
— Ви впевнені, що це був той самий чоловік?
— Спочатку не була. Я помітила його лише краєм ока, після чого він зник. І я подумала: «Гаразд, це може бути хтось інший», це мав бути хтось інший, бо як би він знав, де мене знайти?
— Ви сказали, що припаркували свою машину десь неподалік, — сказав Фрост.
— Так. У гаражі далі по вулиці.
— Ви приїхали сюди самі?
Вона кивнула.
— Це вперше, коли я сіла за кермо після лікарні. Я намагалась не їздити в центр, бо мені болить нога, якщо ходити надто довго.
— Ви приїхали сюди просто з дому?
— Так.
— Ви казали комусь, що їдете в центр?
— Ні. Мама була на занятті з йоги, а мені потрібно було розвіятися. Після всіх цих тижнів час знову стати на ноги. Трохи розважитися. Мама переймалася тим чоловіком, але не я. Я ніколи насправді не думала... — Емі оглянула переповнений бар, вдивляючись в обличчя. Навіть із двома детективами, що сиділи за її столиком, вона поводилась як жертва, що видивлялася хижака.
— Що було далі? — спитала Джейн. — Після взуттєвої крамниці?
— Я вийшла звідти, щоб подивитися, чи цей чоловік усе ще поблизу. Не помітила його ніде і подумала: «Гаразд, можливо, я помилилася. Можливо, це був хтось інший». — Вона знову пильно оглянула бар, усе ще стурбована, все ще дуже насторожена. — Потім я побачила його на вулиці. Це був він, я знаю. Він почав наближатися до мене, і тоді я злякалася. Пірнула у перше-ліпше людне місце, яке змогла знайти, і якнайдовше заховалася в жіночому туалеті. Подумала, що тут він на мене точно не нападе. Не з усіма цими людьми навколо.
«Але чи звернув би хтось у приміщенні на це увагу?» — гадала Джейн. Вони всі були надто зайняті випивкою й танцями, щоб зважати на налякану молоду жінку в тіні. У цьому натовпі з гучною музикою хто б помітив пістолет чи ніж, поки не було б уже надто пізно?
— Емі, — спитав Фрост, — як ви гадаєте, чому цей чоловік вас переслідує?
— Хотіла б я знати. Я багато разів намагалася згадати, де ми зустрічалися раніше, але не можу знайти на це відповідь. Знаю лише, що в його обличчі є щось знайоме.
Музика знову загупала, і повз них пропливла офіціантка з тацею мартіні, а Джейн вивчала обличчя Емі у напівтемряві. Вона трохи помовчала, а потім спитала: