— Не так багато.
— Точно менше. Бо небагато людей можуть виконувати нашу роботу. Так Еліс і скажи. — Вона зупинилася, подивилася на мапу в телефоні й показала. — Нам туди.
— А що там?
— Кабінет Гартгорна. А ми запізнюємося.
На двадцять хвилин, якщо конкретно, але, коли вони зайшли до його кабінету, професор Аарон Гартгорн, схоже, взагалі не помітив їхнього запізнення. Він був такий зайнятий роботою якогось студента в себе на столі, що лише глянув на них і махнув рукою на два порожні стільці.
— Я — детектив Ріццолі, — сказала Джейн. — А це...
— Так, так, я бачив вас у своєму розкладі. Буду з вами за хвилинку. Спочатку закінчу оцінювати цей жах. — Він перегорнув сторінку. У свої під вісімдесят він був достатньо старий, щоб вийти на пенсію десятиліття тому, проте був тут ніби вічний володар цього кабінету, заваленого книжками. Обабіч нього нависали вежі-близнюки зі складених фоліантів, схожі на шахові тури, що охороняли його стіл.
Він зневажливо фиркнув, нашкрябав на сторінці двійку і пожбурив роботу в кошик.
— Що, аж так погано? — спитав Фрост.
— Я мав би заявити на цього студента за плагіат. Він справді думав, що я не впізнаю параграф з книжки, яку сам редагував? На перший раз, коли вони це роблять, я ставлю їм двійку. А на другий? — Він захихотів. — Другого разу просто не буває. Не після того, коли я з ними закінчую.
«Саме тому він і не йде на пенсію, — подумала Джейн. — Кого він тероризуватиме без своїх студентів?»
— Тож, — сказав він, приділяючи їм усю свою увагу. — Ви сказали, що маєте запитання про Емі Антрім?
— Вона повідомила нам, що ви — її науковий керівник, — мовила Джейн.
— Так. Як прикро через цю аварію. Вона не змогла випуститися з рештою своєї групи, але зможе здати дипломну восени, якщо вирішить повернутися. Ви спіймали водія, який її збив?
— Не думаю, щоб там був якийсь прогрес.
— Але чи не це ви розслідуєте? — Він подивився на Фроста, а потім на Джейн, крутячи головою на кощавій шиї, наче страус, що шукає поживи.
— Ні, ми тут з іншого питання. Схоже, що хтось переслідує Емі, і це могло початися з цього кампусу.
— Вона ніколи при мені про це не згадувала.
— Вона дізналася про це лише в останні кілька тижнів, коли він підійшов до неї на місцевому кладовищі. Потім вигулькнув знову, на Ньюбері-стріт. Це немолодий уже чоловік, під шістдесят, можливо, за шістдесят.
Гартгорн подивився на неї сердито.
— Навряд чи я б назвав його немолодим.
— Погляньте на цей запис, — сказав Фрост, показуючи йому відео з камери спостереження на своєму планшеті. Він посунув пристрій до Гартгорна. — Його зафільмувала камера над входом на кладовище. Можливо, ви зможете його впізнати
— Як? Я майже не бачу обличчя на цьому відео.
— Але, можливо, у ньому є щось знайоме. Його одяг, хода. Чи не схожий він на когось, кого ви знаєте в кампусі?
Гартгорн знову прокрутив відео.
— Вибачте, я його не знаю. Він точно не з моєї кафедри. — Він віддав планшет Фростові. — Коли ви сказали, що її хтось переслідує, я припустив, що ви говорите про когось молодшого, наприклад, її однокурсника. Я бачу, як Емі може привертати увагу. Небажану чи ще якусь.
— А вона це вже робила? Привертала небажану увагу? — спитала Джейн.
— Гадки не маю.
— Ви — її науковий керівник. Чи не згадувала вона колись про...
— Правильно, науковий. Студенти не приходять сюди виливати мені душу про особисте життя.
«Навіть уявити собі такого не можу, — подумала Джейн. — Хто б довірився такому вічно невдоволеному старперу, як ти?»
— Емі просто приречена мати залицяльника чи двох. Така приваблива дівчина. — Його погляд змістився на керамічну фігурку на книжковій шафі, бюст чуттєвої жінки в тозі з однією груддю назовні. — Не те, щоб я колись звертав на таке багато уваги. Мої зустрічі з Емі були суто з наукових питань. Її перспектив вступу до аспірантури. Можливостей працевлаштування, з огляду на її галузь досліджень.
— І яка ситуація на ринку праці? — спитав Фрост.
— Щодо мистецтвознавства? — Він похитав головою. — Жахлива. Це розхолоджує, бо для неї важлива фінансова безпека. Вона казала, що її мама ледве зводила кінці з кінцями, коли ростила її сама. Навіть попри те, що так було лише кілька років, бідність та знущання залишили слід на цій дитині.
— Вона згадувала знущання?
— Вона не вдавалась у подробиці, але сказала, що раніше у стосунках її мами було насильство. Ймовірно, саме тому Емі вибрала таку тему для своєї дипломної. — Він розгріб стос паперів у себе на столі. — Я маю її десь тут. Коли ви подзвонили й сказали, що мова піде про Емі, я подумав, що ви можете захотіти її побачити. — Дістав зшивок і посунув його до Джейн.