Лорелея виїжджає задом з гаража і каже нам крізь вікно своєї машини: «Цей сучий син захоче свій гаманець та окуляри, тож я теж їду до лікарні. Хоч і не знаю, навіщо мені цим перейматися».
Ми дивимось, як Лорелея рушає за швидкою, і Аґнес пирхає: «Можливо, ти мала просто дати Рікові прикінчити цього засранця».
Але я рада, що зробила те, що зробила. Коли поліція виводить з будинку Ріка в кайданках, він киває мені. Це жест подяки за те, що я не дала йому зробити ще більшу помилку, ніж він уже зробив. Люди — дуже недосконалі створіння, схильні до божевільних вчинків, й іноді нас рятує лише Бог або сусідка. Я підіймаю руку на прощання, і Рік зникає у відблиску мигавок.
Усе скінчено. І ми всі живі.
Раптом на мене накочує «відхідняк» подій сьогоднішнього вечора і починають труситися ноги. Я плентаюся до ґанку Леопольдів і неоковирно опускаюся на сходинки. Повірити не можу в усе, що сталося. Повірити не можу, що забігла до цього будинку, навіть не подумавши про можливі наслідки. Але я тоді думала, що маю групу підтримки з числа своїх сусідів, яка йде одразу за мною. Моя єдина підтримка стоїть тепер поруч, відкашлюючи мокротиння.
— Цей Джонас, — бурмочу я.
— Що з ним?
— Який «морський котик» дозволить жінці зустрітися з ворогом віч-на-віч?
— Сцикливий. — Аґнес сідає на сходинку біля мене. — Ти що, справді вірила в це лайно про «морського котика»?
— Ти маєш на увазі, що це неправда?
— О, в мене були певні підозри. А сьогодні ввечері він їх підтвердив. — Її сміх звучить, наче гавкіт тюленя. Справжнього котика, а не липового. — Усе це тягання залізяк, усе це розпатякування про його небезпечні завдання. Кому потрібні ці казочки, якщо ти справді пройшов цей шлях?
Її правда. Авжеж, її правда, і я почуваюся дурепою, що колись вірила його військовим байкам. Але це завжди була моя проблема: сприймати людей за їхніми словами, і сьогодні ввечері мене могли вбити через це.
У будинку Ґрінів праворуч спалахує світло, пробиваючись крізь щілини в опущених жалюзі. Тож вони таки були вдома, сиділи собі у своєму будинку з вимкненим світлом повсюди, поки по сусідству розгорталася драма. Вони мали чути постріли і крики Лорелеї. Мали знати, що я неозброєна кидаюся в небезпеку. Навіть попри те, що Метью Ґрін має пістолет, він навіть не дав собі клопіт вийти зі свого будинку, щоб допомогти мені. Не вийшов він і тепер, з усіма цими поліцейськими машинами, припаркованими на вулиці.
Ще один боягуз. Здається, в цьому районі їх повно.
Десь із-поза мигавок до мене озивається голос:
— Ма?
Я підіймаю очі, скоса дивлюся, але ледь розрізняю силует моєї доньки, що виходить з темряви у мерехтливе світло.
— Я намагалась тобі додзвонитися, але ти не відповідала, — каже вона.
Я обводжу поглядом патрульні машини й знизую плечима.
— Тут усе так завертілося.
— Детектив Салдана розповів мені все, що тут сталося. Господи, ма, мені так шкода, що я не знала про все, що відбувається. Я була в Мори на концерті і...
— Ти б її бачила, Джені! Твоя ма була наче супергеройка! — втручається Аґнес.
Джейн знає, що ми з Аґнес були не в ладах багато місяців, і тепер вона поперемінно дивиться на нас обох, намагаючись усвідомити цей новий стан моїх стосунків із сусідкою.
— Вона роззброїла цього хлопця голими руками! — каже Аґнес, лупцюючи повітря у захваті. — Їй не потрібні були пістолет чи сирени. Вона просто зайшла туди й сказала йому віддати зброю. Тепер ми знаємо, звідки ти взяла свою сміливість, Джейн.
— О, ма, — зітхає Джейн. — Про що ти тільки думала?
— Хтось мав це зробити.
— І це неодмінно мала бути ти?
— Ну, містер «морський котик» не наважився. Як і пан Ґрін із пістолетом. Залишалась тільки я.
Вона теж сідає, і тепер ми сидимо там на сходинках ґанку втрьох, рядочком, наче кеглі для боулінгу.
— Мені так шкода.
Я знизую плечима.
— Ти була на концерті. Тобі сподобалось?
— Я пішла до закінчення, коли нарешті прочитала твоє повідомлення. Вибач, що не сприймала тебе серйозно. Все те, що ти намагалась розповісти мені про місцеві події.
— Але ніщо з того не було проблемою. Це були просто дрібниці. Ґріни. Втеча Трішії. Коли справжньою проблемою було щось зовсім інше, що сталося дуже давно.
— Що?
— Джекі трахалася з Ларрі Леопольдом, — каже Аґнес.
— Дякую за таке резюме, пані Камінскі, — мовить Джейн.