Більшість людей.
Вона оглянула кімнату, шукаючи Деніела, але він стояв по інший бік вітальні з донькою Антрімів Емі, й обоє були зосереджені на одній із картин на стіні.
— Вашим друзям сподобався концерт? — спитала Джуліанна.
— Я ще не мала нагоди поговорити з ними. Там було стільки людей, якийсь хаос.
— Аншлаг! — сказав доктор Антрім. — Я чув, що були розпродані всі квитки.
— Я помітила, що детектив Ріццолі пішла з середини, — завважила Джуліанна. — Який жаль, що вона не залишилася дослухати до кінця.
— Детективи, ймовірно, як ми, лікарі, — зітхнув доктор Антрім. — Їх завжди кудись видзвонюють.
— Ми всі знаємо, як це, — сказала одна віолончелістка. — Перервані дні народження, пропущені виступи дітей. Добре, що хоч нашу зіркову піаністку не висмикнули на якесь місце злочину.
— Мої виклики принаймні нетермінові, — усміхнулася Мора.
— Ну, а я бачу термінову ситуацію просто зараз, — сказав доктор Антрім. — Ваш келих спорожнів! — Він потягнувся по пляшку червоного вина, але зупинився, перш ніж налити. — Ще?
— Так, будь ласка. Сьогодні Деніел за кермом.
Антрім заново наповнив її келих, потім глянув через кімнату на Деніела та Емі, що все ще були зосереджені на картині.
— Бачу, його цікавить мистецтво.
— Так. Особливо сакральне.
— Тоді він має подивитися на триптих у моєму кабінеті. Я купив його в Греції кілька років тому. Продавець божився, що він старовинний, але Джуліанна в цьому сумнівається.
— А Деніел також із медичної галузі? — спитала Джуліанна.
— Ні. — відповіла Мора.
У розмові повисла пауза, під час якої було б природно, якби вона заповнила пробіл і відповіла не невисловлене запитання Джуліанни, яке завжди боялась почути: «А де Деніел працює?». Правда була надто складна і незмінно всіх дивувала, тож вона швиденько розвернулася до шафи зі скрипками за скляними дверцятами.
— Розкажіть мені історію цих інструментів, Майку, — попросила вона. — Як у вас опинились аж п’ять скрипок?
— Правду? — засміявся Антрім. — Я продовжую їх купувати, бо думаю, що одного дня нарешті знайду таку, з якою зазвучу як Ойстрах. Натомість звучу однаково погано з усіма ними.
— Принаймні ти вмієш грати на музичних інструментах, — сказала Джуліанна. — Я навіть читати музику не вмію. — Вона оглянула їхніх гостей. — Усі ці талановиті лікарі! Я почуваюся в цій кімнаті двієчницею.
Антрім обвив рукою талію дружини.
— Зате ти готуєш, як янгол.
— Якщо тільки янголи готують.
— Ми так і познайомилися, знаєте? Джуліанна керувала маленькою кав’ярнею навпроти лікарні. Я щодня заходив туди, щоб замовити обід і потеревенити з цією гарненькою дівчиною.
— Сендвіч з індичкою та беконом і подвійне капучино, — сказала Джуліанна. — Він щодня замовляв один і той самий обід.
— Бачите? — засміявся Антрім. — Як я міг опиратися жінці, що знає шлях до шлунку чоловіка?
— До речі, ми маємо поповнити ті таці. У мене там ще крабові кексики розігріваються в духовці.
Антріми попрямували до кухні, а Мора пошукала поглядом Деніела, і коли не побачила його, перетнула кімнату й підійшла до картини, де той раніше стояв з Емі. Вона зрозуміла чому цей твір його зацікавив. Це було кубістське зображення Мадонни з немовлям, передане помаранчевими й червоними квадратами. Різке відхилення від сакральних картин, якими Деніел так захоплювався, навіть якщо воно зображувало ту саму улюблену ікону.
Вона почула його голос вдалині і вийшла на звук у коридор, де вони з Емі стояли перед чорно-білою фотографією.
— Моро, ходи подивися на це, — запросив Деніел. — Це п’яцца Сан-Марко, якою більшість людей її ніколи не бачила. Безлюдна!
— Я встала о четвертій ранку, щоб зробити цю світлину, — сказала Емі. — Це був єдиний час, коли там не юрмилися туристи.
— Це ви знімали, Емі? — спитала Мора.
— Ми були у Венеції на мій шістнадцятий день народження. — Вона всміхнулася в бік зображення. — Ця подорож змусила мене полюбити мистецтвознавство. Не можу дочекатись, коли знову поїду до Італії. Тато каже, що наступного разу ми відвідаємо галерею Уффіці. Я писала диплом про тамтешню картину, але ніколи не бачила її наживо.
— Ваш тато сказав, що Деніелові може сподобатись триптих у його кабінеті.
— О, чудова ідея. Мама думає, що це підробка. Можливо, Деніел зможе сказати, так це чи ні.