— Детективе Ріццолі?
Вони розвернулися й побачили, що крізь задні двері вийшла Джуліанна і йде до них через газон. Ніч була тепла, але вона обіймала себе, неначе змерзла, коли зупинилася наполовину в темряві, з обличчям у тіні бузкового куща.
— Що нам робити? — спитала вона.
— Ви маєте охоронну систему. Тримайте її ввімкненою.
— Але якщо тримати Емі весь час удома, це не дасть відчуття безпеки. Знати, що він може з’явитися тут у будь-який час. Майк має працювати, тож він не може бути тут постійно, щоб нас захищати.
— Поліція готова під’їхати за десять хвилин, пані Антрім.
— Що якщо їх щось затримає? До того часу, як вони під’їдуть, він може бути вже всередині нашого будинку, напасти на нас. Напасти на неї. — Вона обійняла себе міцніше і подивилася через плече на вулицю, ніби хтось стежив за ними навіть зараз. — Поки ви не спіймаєте цю людину, я хочу забрати Емі звідси. Я знаю, куди її відвезти.
— Куди ви хочете поїхати?
— Ми маємо будиночок на озері біля Національного лісу Дугласа. Це дуже далеко звідси, і він ніколи не зможе нас там знайти. Майк згоден, що це ідеальне місце, куди можна поїхати. Він має залишитися в місті через роботу, але приєднається до нас у суботу. Зараз я не хочу, щоб Емі була тут.
Мора подивилася на будинок, кожна кімната якого була абсолютно відкрита. Як легко зазирнути вночі до чужого будинку, підмітити особливості життя господарів. Побачити, як вони готують вечерю, сідають за стіл. Побачити, що вони дивляться по телевізору, дізнатися час, коли вони йдуть нагору і вимикають світло. Уночі кожен будинок приваблює погляди сторонніх людей, чий інтерес може бути зовсім не безневинний.
— Якщо ви хочете її кудись вивезти, — сказала Джейн, — поїдьте краще до готелю чи будинку когось із друзів. Але ваш будиночок на озері? Я не зможу захистити її там.
— А тут ви її захистити зможете?
— Я лише намагаюсь убезпечити її, пані Антрім.
— Як і я, — сказала Джуліанна. Її обличчя приховувала тінь, але в голосі звучав холодний метал. — Ви робіть свою роботу, детективе. А я робитиму свою.
33
Вона не знала, чому його називали Ліхтарне озеро, але ця назва завжди змушувала її думати про чарівні ночі, світлячків та золоте мерехтіння на воді. Щоліта, відтоді як їй виповнилось десять, коли спека в місті ставала нестерпно задушливою, її родина тікала на це озеро. Тут вони коротали вихідні, плаваючи в каное чи хлюпочучись серед очерету. Емі чула, що тут добре ловиться риба, і її батько іноді ходив на берег з вудкою, але Емі ніколи не розуміла принад вовтузіння з гачками, хробаками й різними снастями. Ні, це було місце, де вона могла просто бути, а не робити, де вони з мамою обидві почувалися в безпеці. Вони не переймалися тим, щоб просити в детектива Ріццолі дозволу; просто спакувалися й поїхали, і тепер, коли вони опинилися тут, Емі знала, що це було правильним рішенням.
Дівчина лише шкодувала, що вони не подумали краще, що із собою брати. Поспішаючи залишити місто цього ранку, її мама набила супермаркетівські пакети випадковими предметами з кухні. Проте вони вдвох упораються. Завжди примудрялися.
Далекий гуркіт мотору привернув увагу Емі до човна, що мчав водою, гамірного порушення тиші на спокійному в усьому іншому озері, але цього й слід було очікувати теплого дня. До вечора всі човни позникають, і озерні птахи повернуть собі владу над цим царством.
— Емі, ти ще не зголодніла? — гукнула її мама з заднього ґанку.
— Не дуже.
— Коли будемо вечеряти?
— Коли схочеш.
Джуліанна пройшла доріжкою, щоб приєднатися до неї на краю води. Якусь мить вони просто стояли пліч-о-пліч, нічого не говорячи і лише слухаючи шерех листя на деревах.
— Маємо завтра дістати каное, — сказала Джуліанна. — Одразу ж уранці, перш ніж з’являться моторні човни, вийдемо на воду.
— Гаразд.
— Ти налякана, люба? — подивилася на неї мама.
— А ти ні?
Джуліанна оглянула озеро.
— Ми пройшли крізь найгірше. Зможемо пройти й крізь це. А зараз розслабся. — Вона розвернулася назад до будинку. — Я закінчу розпаковувати речі, а потім відкоркуємо пляшку вина.
— Ти впевнена, що нам слід?
— Думаю, що нам обом зараз не завадить трохи випити.
Того вечора була вже майже дев’ята, коли вони нарешті сіли вечеряти. Їжа була нехарактерна для Джуліанни, яка пишалася своїми кулінарними вміннями і зазвичай не шкодувала сил на кухні. Але сьогодні ввечері це були спагеті з соусом маринара просто з банки і салат, заправлений лише оливковою олією та сіллю. Показник того, що Джуліанна була стурбована більше, ніж визнавала. Моторні човни нарешті затихли, і крім примарного крику птахів, спокій вечора ніщо не порушувало. Вони обидві все ще були розбурхані перебігом подій і їли в тиші, потроху потягуючи вино зі своїх келихів. Цей будиночок міг бути їхнім безпечним місцем, але темрява, що згущалася, змушувала їх обох нервувати знову, і вони не могли не прислухатися до якихось тривожних звуків. Хрускоту гілки, шелесту кущів.