Потім Емі побачила фігуру, що вийшла з тіні дерев. Вона височіла на доріжці, підсвічена відблисками світла з озера. Не Джуліанна. Це був чоловік, і він ішов до неї.
Отоді вона почала кричати.
34
Ще до того, як увійти до будиночку, Джейн побачила кров. Підлога та протилежна стіна були забризкані нею, наче з якогось автомату, що залишив після себе ці артеріальні патьоки. Без жодного слова вона зупинилася на ґанку і нахилилася, щоб надіти бахіли. Знову випроставшись, зітхнула, подумки готуючи себе до того, що чекало всередині. Надворі повітря пахло вологою землею та хвоєю, але всередині буде все не так, геть інший запах. Який вона вже надто багато разів відчувала раніше.
— Як бачите, напад почався в кухні, — сказав детектив сержант Ґуд. Він перший з детективів прибув на місце, і його очі були підпухлі й запалені від безсонної ночі. У цій тихій сільській місцевості розслідування вбивств траплялися дуже нечасто, а минулої ночі він натрапив на таке, що його явно вразило. Наче не бажаючи заново відвідувати цей жах, він трохи затримався на ґанку, перш ніж нарешті штовхнув сітчасті двері й зайшов до будиночка.
— Схоже, було саме так, — сказав він.
Кров розповідала свою історію. Її потоки підсихали на стінах, на кухонних шафках, викинуті ударами шаленого калатання серця. Перевернутий стілець лежав на боці, на підлозі було бите скло, а змазані відбитки взуття позначали хаотичні танцювальні кроки нападника та жертви.
— Вони ведуть у коридор, — сказав детектив сержант Ґуд.
Він вивів її з кухні, йдучи по слідах крові. Лише кілька тижнів тому Джейн сама йшла по такому сліду в будинку Софії Суарес. Це здавалось якимось жахом на повторі. Вона зупинилася, дивлячись на самотній змазаний відбиток руки на стіні. Його залишила жертва, що була напівпритомна й слабка і відчайдушно прагнула на щось спертися, щоб не завалитися вперед.
У спальні сліди нарешті закінчилися.
Тут більше не було дуг артеріальних патьоків на стінах. Надто багато крові вже було втрачено, і серце не мало чого качати. Те, що залишилось у тілі жертви, яка помирала, просто розтеклося дедалі слабшим струмочком і зібралося в застиглу калюжу, що тепер була біля ніг Джейн. Бюро судмедекспертизи вже забрало тіло, але відбиток там, де воно лежало, був усе ще помітний, залишений просоченим кров’ю одягом.
— Ми відправили тіло до Бостона, як ви просили, — сказав Ґуд, — бо це, схоже, пов’язано зі справою, яку ви вже розслідуєте.
Джейн кивнула.
— Я б хотіла, щоб розтин провів наш патологоанатом.
— Що ж, тим простіше для нас. Для всіх навколо насправді, раз ви вже маєте доробок у цій справі. Покази свідка чітко говорять про те, що сталося. — Він подивився на Джейн. — Вам потрібно ще щось побачити?
— Автівку.
— Вона припаркована трохи далі по трасі. Або він заблукав по дорозі сюди, або...
— Не хотів дати їм знати, що він поблизу.
Ґуд кивнув.
— Я так і подумав.
Вони вийшли з будиночка і почали шлях брудною під’їзною доріжкою до асфальтованої дороги, що огинала південний кінець Ліхтарного озера. Вийшли на дорогу, і Ґуд сказав:
— Там. Он та автівка.
Машина, на яку він вказав, стояла лише за десяток метрів від початку під’їзної доріжки Антрімів. Це була темно-зелена «хонда сівік» із номерами штату Мен та простроченим талоном техогляду. Вона явно бачила багато років користування, з іржавими плямами на ходовій та непоодинокими вм’ятинами на водійських дверцятах.
— Ми перевірили номери і дізнались, що вона зареєстрована на Джеймса Крейтона, Портленд, штат Мен, але його адреса більше не дійсна. Орендодавець каже, що Крейтон заборгував із квартплатою, і близько чотирьох місяців тому його звідти викинули. Відбитки пальців збігаються, тож ми знаємо, що це точно він. Ми обшукали автівку, знайшли на задньому сидінні спальний мішок та подушку, а ще з пів дюжини порожніх пляшок від бренді-кави. Схоже, що він деякий час жив у цій машині.
— Де його мобільний телефон?
— Ми його не знайшли.
Джейн насупилася.
— Ми абсолютно впевнені, що він мав телефон і був абонентом передплаченого зв’язку.
— Гадки не маю, що з ним сталося. Але вам буде цікаво, що ми змогли знайти. — Він дістав свій мобільний і відкрив зображення. — Це зараз у лабораторії штату. Я зробив фото, бо подумав, що ви захочете це побачити.
Джейн подивилася на зображення на його телефоні. Це був молоток.