— Одне — кілька місяців тому, в сусідньому кварталі. Коли це сталося, господарі були вдома в ліжку і все проспали. Після цього мій батько поставив на бабусині двері нові засувки. Не думаю, щоб Софія взагалі переймалася своїми. — Лена подивилася на Джейн, потім на Фроста. — Сталося саме це? Хтось намагався її пограбувати, а вона його застукала?
— З її будинку зникли деякі речі, — сказала Джейн. — Її сумочка, мобільний. Можливо, ноутбук. Ваша бабуся, бува, не знає, чи мала його Софія?
Ще один швидкий обмін репліками мандаринською.
— Так, — сказала Лена. — Бабуся каже, що Софія користувалася ним у себе в кухні минулого тижня.
— Вона може його описати? Який колір, марка?
— О, я сумніваюсь, що вона знає щось про марку.
— Яблуко, — сказала пані Леонґ і показала на миску з фруктами на стійці.
Джейн з Фростом здивовано перезирнулися. Ця жінка справді відповіла зараз на їхнє запитання?
Фрост дістав свій телефон і показав на логотип ззаду.
— Таке яблуко? «Еппл комп’ютер»?
Жінка кивнула.
— «Еппл».
Лена засміялась.
— Я ж казала, вона розуміє більше, ніж вдає.
— Чи може вона розповісти нам про цей ноутбук? Якого він кольору? Старий чи новий?
— Джамал, — відреагувала бабуся. — Він допомагати їй купувати.
— Гаразд, — сказав Фрост, занотовуючи ім’я в блокноті. — В якій крамниці працює Джамал?
Пані Леонґ похитала головою. У розпачі вона розвернулася і заговорила до онуки.
— А, цей Джамал, — сказала Лена. — Це хлопець, що живе далі по вулиці, Джамал Берд. Він допомагає багатьом літнім жінкам по сусідству. Знаєте, тим, що не можуть зрозуміти, як увімкнути телевізор. Про ноутбук вам потрібно поговорити з ним.
— Так і зробимо, — сказав Фрост, закриваючи блокнот.
— І вона каже, що ви маєте скористатись холодним зеленим чаєм з календулою, детективе.
— Що?
— Від вашого опіку.
Пані Леонґ вказала на болісно червоне обличчя Фроста.
— Почуватись набагато краще, — сказала вона і вперше спромоглась усміхнутися. Фрост і мав стати тим, кому ця сумна жінка нарешті всміхнеться. Срібноволосі пані завжди, схоже, сприймали його як свого давно загубленого онука.
— Ще одне, — сказала Лена. — Бабуся каже, що вам потрібно бути обережними, коли ви говоритимете з Джамалом.
— Чому? — спитала Джейн.
— Бо ви поліцейські.
— А він має щось проти копів?
— Ні Але його матір має.
4
— Чому це ви хочете поговорити з моїм сином? Ви, люди просто собі гадаєте, що він щось не те зробив?
Беверлі Берд стояла на захисті своїх дверей, непорушним бар’єром від усіх, хто насмілиться вдертися в її дім. Хоч і нижча за Джейн, вона була непохитна, як пеньок, міцно вкорінений розставленими ногами у рожевих капцях.
— Ми тут не для того, щоб звинувачувати в чомусь вашого сина, мем, — тихо сказав Фрост. Коли потрібно було вгамувати пристрасті, Фрост був справжнім заклинателем криз — голосом, на який Джейн покладалась для збивання градусу напруги. — Ми лише сподіваємось, що Джамал зможе нам допомогти.
— Йому лише п’ятнадцять. Як це він має допомогти у справі про вбивство?
— Він знав Софію, і...
— Як і всі інші в окрузі. Але ви чомусь зосередилися на єдиному чорному хлопцеві у кварталі?
Авжеж, їй саме так, мабуть, і здавалось, а як інакше? Матері весь світ здається небезпечним місцем, а коли ти — матір чорного сина, ці небезпеки лише множаться.
— Пані Берд, — сказала Джейн, — я теж матір. Я розумію, чому вас непокоїть наша розмова з Джамалом. Але нам потрібна допомога, щоб ідентифікувати комп’ютер пані Суарес, бо ми чули, що ваш син допомагав його купувати.
— Він допомагає багатьом людям з їхніми комп’ютерами. Навіть отримує за це платню іноді. Роззирніться по району. Роззирніться по району. Скільки цих старих, на вашу думку, можуть розібратися навіть зі своїми телефонами?
— Тоді він — ідеальна людина, щоб допомогти нам знайти її зниклий ноутбук. Той, хто вдерся в її будинок, забрав його, і нам потрібно знати марку та модель.
Пані Берд якусь мить пильно дивилася на них наче мама-ведмедиця, зважуючи, чи не становлять ці зайди загрози її ведмежаті. Потім вона неохоче відступила і впустила їх в дім.
— Просто, щоб ви знали, я маю мобільний телефон і не боюсь фільмувати цю розмову.
— Якщо вам так буде легше, — сказала Джейн. А хто не має у наш час телефону? Це був світ, в якому поліція тепер мусила працювати, де кожен їхній крок записували, а потім уважно розбирали. На місці цієї матері вона б чинила так само.