— Знайшли його схованим під килимком у багажнику, біля запаски. В тому, що він мав молоток, немає нічого незвичайного, але ви особливо питали про нього.
— На ньому була кров?
— Як на моє неозброєне око, то ні, але мені щойно написали з криміналістичної лабораторії. Вони знайшли на голівці молотка залишки крові. — Вечірнє сонце світило тепер просто йому в очі, і він засліплено мружився. Яскраве світло висвітило кожну зморшку, кожен недолік його обличчя. — Якщо вона відповідатиме вашій жертві в Бостоні, це може розв’язати всі ваші проблеми.
— Начебто так.
Якусь мить він вивчав її.
— Переслідувач мертвий, жінки в безпеці. Проте ви не почуваєтеся задоволеною.
Вона зітхнула й підняла очі на дерева.
— Я б хотіла знову пройтися будиночком.
— Звісно. Криміналісти там уже попрацювали, тож будьте моєю гостею. Я зараз маю повертатися до міста. Якщо матимете якісь запитання, просто подзвоніть мені.
Джейн сама пройшла назад під’їзною доріжкою до будиночку. Постояла якусь мить на подвір’ї, слухаючи щебет птахів, шелест вітру в деревах. Раніше цього ранку вони з Фростом опитали Емі та Джуліанну про те, що сталося тут минулого вечора, і їхні покази звучали в її голові, коли вона знову піднялася сходинками ґанку.
Емі: «Він вийшов з лісу і пішов просто до мене. Я намагалась зачинити перед ним двері, щоб не дати йому увійти, але він проштовхався всередину. Я знала, що він збирався вбити мене...»
Джуліанна: «Я була внизу біля озера, дивилася на воду коли почула її крики. Я почула, як моя дитина кричить, і просто побігла до будиночку...»
Джейн зайшла всередину і стала в кухні, знову оглядаючи забризкані кров’ю шафки, бите скло, перекинутий стілець. Вона повернулася до стійки і подивилася на підставку для ножів. Один з отворів був вільний. Це був широкий отвір, достатньо великий, щоб уміщати ніж для м’яса.
Джуліанна: «Я забігла до кухні. Він був там з Емі, притис її до стіни, руки в неї на горлі. Я зробила це, не роздумуючи. Зробила те, що б зробила будь-яка матір. Я схопила зі стійки ніж...»
Свідчення того, що було далі, забризкало шафки, замазало підлогу, і Джейн чітко бачила, як розгорталися події, ніби це відбувалося просто тут, просто зараз. Джуліанна встромляє ніж нападникові в спину. Поранений, він із ревінням розвертається до неї. Кидається на неї. У відчаї вона наосліп замахується на нього, і лезо влучає йому в шию. Цього разу рана смертельна, але не одразу. Він має ще достатньо сили, щоб спробувати відібрати в неї ніж, і в боротьбі вона ріже свою руку. Але в нього вже темніє в очах...
Він навпомацки вивалюється в коридор, де намагається втриматися, залишаючи змазаний відбиток руки на стіні. До цього часу він вже втрачає стільки крові, що майже нічого не бачить. Увалюється до спальні — глухий кут. І тут ноги його вже більше не тримають.
Джейн зупинилася, дивлячись на місце, де тіло Джеймса Крейтона нарешті заспокоїлося. Тут він зробив свій останній подих, коли кровотеча сповільнилася до цівки, а серце запнулося й зупинилося.
Джуліанна. «Коли я подзвонила в поліцію, він був ще живий. Я впевнена. Він так нічого й не сказав. Він так і не сказав, навіщо напав на нас. До приїзду поліції він помер, тож ми так і не дізнаємося, чому він обрав Емі. Чому він не давав їй спокою...»
«Емі». Джейн оглянула спальню, мереживні фіранки, ряд м’яких іграшок на полиці. Це, мабуть, спальня Емі. Після такої жахливої ночі їх з мамою відвезли додому до Бостона, і вони все залишили в будиночку. Порожня валіза Емі все ще була в шафі, а в шухлядах комоду лежала її білизна, шкарпетки та футболки. Обидві їхні зубні щітки все ще були у спільній шафці ванної, разом зі слоїком прописаних Джуліанні пігулок від високого тиску та коробочкою фарби для волосся «Клейрол»,
Джейн вийшла з будиночку на ґанок і дістала телефон, щоб подзвонити Фростові.
— Ти ще в них? — спитала вона. — Як вони?
— Неабияк приголомшені, але дають собі раду, зважаючи на події, — відповів він. — Доктор Антрім удома з ними, і Джуліанна пішла нагору перепочити. На озері жодних сюрпризів?
— Схоже на те. Криміналісти знайшли в автівці Крейтона молоток. У лабораторії штату кажуть, що на ньому є сліди крові. Якщо це кров Софії Суарес...
— Це справді поєднає обидві справи.
— От тільки не відповість на запитання чому? Ми все ще не знаємо його мотивів. Чому він убив Софію? Чому переслідував Емі?
— Чому усе це? Знаю, що ти ненавидиш, коли я так кажу, але, ну, це залишиться загадкою.