Мої руки так щільно охоплюють голову, що я не одразу усвідомлюю: стрілянина припинилась. Ніхто більше не кричить. Наче черепаха, що повільно визирає зі свого панциру, я обережно висовую голову і чую...
Тишу.
Ні, не зовсім. Наближаються кроки. З-під землерийної машини я бачу пару черевиків, що зупиняються просто біля місця, де я ховаюся. Чорних високих черевиків, вузьких, стоптаних і на диво знайомих.
— Мамо?
Раптом до мене під землерийну машину зазирає обличчя Джейн. Ми дивимося одна на одну, і якусь мить я думаю, що в мене галюцинації. Як це можливо? Сюди чарівним чином прибула моя неймовірна, нестримна донька. Вона прийшла мене врятувати.
— Агов, з тобою все гаразд? — питає вона.
Я виповзаю з-під землерийки і хапаю її в обійми. Не пригадую, коли я востаннє обіймала свою доньку так сильно. Роки й роки тому, коли вона була ще маленькою дівчинкою, і я могла підхопити її на руки. Зараз вона для цього вже завелика, але я все одно намагаюсь, і коли її підбори відриваються від підлоги, я чую її сміх.
— Годі, ма!
Я звикла бути тією, хто приходив її врятувати, хто заклеював їй обідрані коліна і збивав температуру. Тепер вона рятує мене, і я ще ніколи не була така вдячна долі, що маю таку дівчинку, таку донечку.
— Ма. — Вона відсовується й дивиться на моє побите обличчя. — Що вони в біса з тобою зробили?
— Трохи відбуцкали. Але зі мною все гаразд.
Вона розвертається й кричить:
— Ґрілі! Я знайшла її!
— Хто такий Ґрілі? — питаю я.
Потім я бачу, як він прямує до нас — чоловік, якого я раніше знала як Метью Ґріна. Він оглядає мене згори донизу, холодно оцінюючи мої ушкодження. — Думаєте, вам потрібна швидка, пані Ріццолі? — питає він.
— Я просто хочу додому, — кажу йому.
— Я подумав, що ви так і скажете. Хай ваша донька відвезе вас додому і допоможе вам отямитись. А потім нам із вами потрібно буде поговорити. — Він розвертається, щоб піти.
— Про Ніну? — питаю я.
Він зупиняється. Розвертається назад обличчям до мене.
— Що ви про неї знаєте?
— Я знаю, що вона збирається свідчити проти нього. Я знаю, що якщо він колись її знайде, вона загине. Я знаю, що він має свою людину в поліції Ревіра, яка зливає йому інформацію, тож ви краще розберіться з цим. І один із його людей просто зараз шукає її в готелі «Колоннейд».
Якусь мить він оцінює мене, ніби бачить (справді бачить) уперше. Кутик його рота вигинається вгору.
— Схоже, у вас багато талантів. — Він розвертається до Джейн. — Будь ласка, відвезіть її додому, детективе. І тримайте її від мене подалі. Якщо зможете.
— Як щодо Ніни? — гукаю я, коли він відвертається.
— Тепер з нею все буде чудово.
— Як ви це знаєте?
— Повірте мені.
— З чого б це? Ґрілі — це взагалі ваше справжнє прізвище?
Він підіймає руку в недбалому помаху і просто йде собі.
— Ходімо, ма, — каже Джейн. — Я відвезу тебе додому.
Тепер, коли я більше не налякана, моя вилиця починає дуже боліти. Можливо, мені таки потрібна швидка, але я надто горда, щоб це визнати, тож просто дозволяю Джейн провести мене від землерийки до розсувних дверей, де крутяться з десяток офіцерів у жилетах з написом «Служба маршалів США».
— Не дивись туди, ма, — попереджає мене Джейн.
Але ж я неодмінно маю подивитися. На кров, що заливає бетонну підлогу. На два тіла, що лежать біля ніг офіцерів. То ось чому Ґрілі сказав, що з Ніною все буде чудово. Бо людина, що полювала на неї, тепер лежить мертва, вбита в перестрілці з маршалами. Я досі відчуваю запах його смердючого лосьйону після гоління.
Зупиняюся, дивлячись униз на людину, що розбила мені обличчя, легко наказувала мене вбити, і хочу відвісити цьому трупові добрячого, потужного копняка. Але я маю гідність, та й усі ці офіцери дивляться. Тож просто йду на вихід зі складу і залажу в машину моєї доньки.
За кілька годин, після великої дози заспокійливого і з пакетом замороженого горошку, притиснутим до щоки, я почуваюся набагато краще. Ми з Джейн сидимо у вітальні, і це вже розрада, бо моя донька нечасто виділяє час, щоб просто побути зі мною. Зазвичай її відволікає робота, Реджина чи тисяча інших справ, які вона неодмінно має зробити, замість посидіти з мамою. Але цього вечора вона, схоже, не проти попити чаю і просто... поговорити. Про те, що сьогодні сталося. Про людей, яких я раніше знала як Метью та Керрі Ґрінів.