— То ось чому їхні жалюзі завжди були опущені, — кажу я. — Чому він носив зброю. Чому він встановив на вікнах ґрати. Чому він не спілкувався з рештою мешканців.
— Вона була їхній головний свідок, ма, і вони мали зберегти їй життя. Вони вже двічі її перевозили, але він якось завжди її знаходив.
— Бо він мав когось у поліції Ревіра, хто зливав йому інформацію.
Джейн киває.
— Тепер вони це знають, завдяки тобі. І вони з’ясують, хто це в біса був.
Як же приємно чути похвалу від моєї доньки, копа.
— Ґрілі насторожився, коли побачив цей фургон два тижні тому, — каже вона. — Тож вони перевезли її до іншого, безпечного будинку.
— Але хтось усе ще жив через вулицю. Я бачила світло.
— Він залишився там, щоб будинок не видавався порожнім. Щоб наглянути за цим фургоном. А потім в цю операцію втрутилася ти.
— І наламала дров, гадаю.
— Ні, ма. Ти дала їм причину нарешті зробити хід і заарештувати його. Їм просто було потрібно притиснути їхню ціль звинуваченням, від якого б він не відкрутився, і тепер вони мали звинувачення у викраденні людини. Вони ще раніше поставили на його позашляховик трекер, тож простежили його просто до тебе. Коли він почав стріляти, то не залишив їм іншого варіанту, крім як стріляти у відповідь. Тепер ніякого суду вже не потрібно.
— Пам’ятаєш, як я казала, коли ти була дитиною? Про погані рішення?
Джейн сміється.
— Так, це було погане рішення. Викрасти тебе.
Я визираю з вікна на будинок через вулицю. Тепер там ніхто не живе, і мушу визнати, що мені бракує Ґрінів. Бракує всієї цієї загадки, всіх цих хвилюючих можливостей. Тепер це просто мій нудний старий район, де єдина загадка, яку я можу розгадати, — це хто з ким спить.
— До речі про людей, що прийняли погані рішення, — кажу дочці. — Я нарешті склала всю історію про те, чому Рік Теллі стріляв у Ларрі Леопольда. Весь цей час я думала, що Рік найняв приватного детектива і саме так дізнався про зраду. Але йому розповіла Трішія.
— Трішія знала про це?
— Вона приходила сюди подякувати мені, що я не дозволила її татові вбити Ларрі.
— А як Трішія дізналась про зраду матері?
— З уроку біології. Вони вивчали генетику і мали визначити власну групу крові. Аналіз показав, що у Трішії — третя позитивна, а в її мами — друга позитивна. Проблема в тому, що в Ріка — перша позитивна, а це означає, що він не міг бути її біологічним батьком. Саме тому вона була така зла на свою маму. Вона розповіла Рікові, потім Рік з’ясував, хто це був, і саме тому він заявився до будинку Ларрі з пістолетом.
Джейн надовго замовкає, і я бачу, що вона думає про щось інше. Завжди вона так. Я щось говорю, а її думки крутяться навколо чогось іншого. Чогось набагато важливішого, ніж слова її мами. Тепер вона будь-якої хвилини знайде виправдання, щоб закінчити цю нудну розмову і поїхати.
— Господи, ма, — каже вона і раптом підскакує зі свого стільця.
— Знаю, — зітхаю я. — Ти маєш їхати.
— Ти щойно розколола її! Дякую!
— Що? Що я такого сказала?
— Групи крові! Я мала зрозуміти, що вся річ у групах крові. — Вона прямує до дверей. — Я маю багато роботи.
— Про що ти говориш?
— Софія Суарес. Я в усьому помилялася.
38
Детектив Ріццолі знову тут. Крізь вікно в передпокої Емі бачила, як вона стоїть біля вхідних дверей, і гадала: чому та прийшла, коли минуло вже кілька тижнів після їхньої останньої розмови. Можливо, їй потрібно прояснити якісь останні деталі, перш ніж справу офіційно закриють, остаточно розставити крапки над «І».
Емі відчинила двері і привітала Джейн усмішкою.
— Не знала, що ви сьогодні заїдете. Так приємно знову вас бачити.
— Я вирішила заїхати подивитися, як ви з мамою почуваєтеся.
— У нас усе чудово, дякуємо вам. Тепер, коли це все скінчилося, ми обидві спимо набагато краще. Будь ласка, заходьте.
— Ваша мама вдома? — спитала Ріццолі, зайшовши всередину.
— Вискочила в магазин, але скоро повернеться. Ви хотіли поговорити з нею?
— Так. І з вами також.
— Ходімо до кухні. Я збиралась заварити чай. Хочете чаю?
— Було б чудово, дякую.
Вони пішли до кухні, й Емі поставила чайник. Мама привчила її до цього дуже давно: вранці пропонуй гостям каву, а ввечері чай. У будь-якому разі ти завжди маєш запропонувати гостеві щось попити. Поки Емі чекала, щоб закипіла вода, вона бачила, як детектив Ріццолі набирає якесь повідомлення, а потім уважно оглядає кухню. Вона ніби бачила її вперше, хоч це безумовно був не перший візит Ріццолі до їхнього будинку. Можливо, вона просто захоплювалась двостулковим холодильником з нержавіючої сталі чи плитою на шість конфорок — обладнанням, яким дуже пишалася її мама.