— Що сталося?
Він злодійкувато роззирнувся й витяг пачку «Camel». Роздратувавшись затримкою, я вихопив у нього пачку і побіг.
Ми мчали по Броуд-стрит.
Напевно, Марко Поло зберіг б масу здоров’я та баксів, якби знав про «Roosevelt» — скарби цієї військово-морської крамниці могли б посперечатися з багатствами Піднебесної імперії: тут було спорядження для подорожей, казанки, кишенькові ножі… У шафі порад зі знайомими швейцарськими лезами були й викидні ножі, і я згадав, як Біллі Т. одного разу розсердився на мене після уроку релігієзнавства. Він пішов за мною, дістав викидуху та приставив лезо мені до шиї. Не пам’ятаю, чи було мені страшно. Я знав, що він не завдасть мені шкоди, що йому треба лише, щоби я здався, — і я обмочив штани, після чого мене кілька років дражнили сцикуном.
Ми пробігли кіно, в якому я ніколи не бував, крамницю взуття «Kolber Sladkus», господар якої, містер Ґрин, завжди ставився до нас приязно, навіть коли мама годинами міряла взуття, а потому купувала одну пару розпарованих шкарпеток зі знижкою. Проминули майстерню, де робили ключі, Наливайку «У Джеда», «Gimbels», три піцерії, дику кількість перукарень, крамницю з перуками, «Усе від 5 центів». Спітнівши, я озирнувся: Алекс і далі відставав на кілька кроків — його чуприна лопотіла під вітром, руки в рукавицях стискались у кулаки.
Я сповільнив рух біля стрип-бару й задивився на ротапринтні афіші, якими було обклеєно будівлю без вікон.
Завернув за ріг — і тут двері відчинились і на вулицю вийшла богиня, просто з афіші, — її руде волосся було збито у високу зачіску. На ній були обтисла блузка та чорні штани, теж вузькі, і я зупинився мов укопаний за кілька дюймів од її грудей.
— Гей, обережно, хлопчику! — підморгнула вона.
Бар іще було зачинено, і вона, певно, допомагала господареві наводити там лад. Вона уважно глянула на Алекса й пішла собі далі.
— Глянь, який задок! — замилувався він.
— Алексе, Ніколасе! — раптом хтось погукав нас із протилежного боку вулиці.
Отець Мирон. Худенький веснянкуватий чоловік із лагідними материнськими манерами. Отця Мирона поважали. Коли він переходив вулицю, машини зупинялися, пропускаючи його.
— Лимонаду тут не продають, — сказав він нам, махнувши рукою в бік бару.
— А ми просто до парку йшли, по жабу…
— Для П’єтро…
— Ну ж бо без жартів, — суворо мовив він. — О, пані Матейко! — він помахав якійсь бабусі, котра шкандибала через пішохідний перехід.
Вхід до парку охороняли тополі, посаджені колом. Далі починалась оаза, де метушилися потайні істоти: білки, єноти, опосуми, качки, навіть кілька лисиць, від сподівання вистежити яких завмирало серце.
Ми наближалися до ставка — то була наша міська версія озера в Кетскіллс, — ідучи серединою дороги, аж тут із-за рогу позаду нас вилетів червоний «Мустанґ», — і я впізнав Семмі Кошона та Біллі Т. зі сусіднього кварталу. Машина пролетіла повз нас, а Алекс крикнув їй навздогін:
— Козли!
Я затулив обличчя руками. Мені ще хотілося жити. У нас є справа: ми маємо впіймати ту жабу; я мав вивчити латинські відміни… Натомість Алекс, здається, збирався поліпшити свою репутацію.
Машина зупинилася. Я почув, як за нашими спинами відчинилися двері, тоді хряснули, як зацокотіли асфальтом гостроносі черевики з набійками, — і не встигли ми відбігти, як четверо найкрутіших пацанів у місті заступили нам дорогу.
Семмі, в майці, накачаний у тренажерному залі Ґреґа, підійшов упритул до Алекса — той не відсахнувся.
— Сцикуни, — тихо сказав Алекс.
Я бачив, що перед нами небагатий вибір: або переговори, або смерть.
— Чули про гігантських жаб? Так, я не свищу. Більших за вашу тачку. Ось їх ми й шукаємо.
— На хуй.
Я здійснив останній маневр — зарепетував, як бабця на пожежі, як пані Оболонська, коли її чоловік знепритомнів під час причастя, — і завдяки цьому ми виграли кілька секунд.
Поки я гадав, що робити далі, з придорожніх кущів вийшов офіцер Майк, — там він, імовірно, щойно трахався з якоюсь старшокласницею: краватка в нього була розвільнена, сорочка — незастібнута.
Офіцер Майк був відомий своїми зловживаннями.
— Здрастуй, Семмі. Привіт, хлопці. Що тут у нас, духовне відродження? Зібралися воздати хвалу Богові?
Мені полегшало від такого різкого повороту ситуації, — тепер я не без приємності спостерігав, як Семмі запихає руки в кишені так глибоко, що з нього ледь не сповзли штани.
Рукави у Майка були закасані, лице — біле, як варена куряча грудка, — блищало від поту. Здається, я помітив у нього на підборідді слід від помади.