— Чекай, друже. Поглянь сюди, і сюди ось — теж.
Його очі стали скляні, дихав він часто і неглибоко. Судячи з його реакції, просто дивом здавалося, що чоловіки не бігають вулицями, ловлячи жінок і притягаючи їх до себе за волосся. Й Ада — невже і вона під купальником така?
Третього чи четвертого разу, коли ми зустрілися, щоби розглянути черговий журнал, Алекс продовжив мою освіту. Розстебнув штани і витяг свій пеніс, який був сповнений захвату від останнього предмета нашої уваги.
— Що? Жаби-дельфіна ніколи не бачив?
Я знизав плечима. Моя власна реакція вмить згасла від того, що на мене хтось збирався дивитися. На той час у мене бували мокрі сни, та я ще не дізнався, як відтворювати їх при світлі дня.
— Ти ж іще не робив такого, ні? — він посміхнувся. — Ну, погляньмо.
— На що?
— На золоту рибку, друже, — покажи нам свою золоту рибку.
Його власна «рибка», яку він погойдував у неміцно стиснутому кулаку, мала вигляд вузлуватий, шишкуватий, і я не мав бажання долучатися до його акваріуму, проте страх, що він висміє мене за недосвідченість, переміг ті обмеження, які я засвоїв, — але від кого, якщо подумати? До того, як перша сексуальна просвіта відкрила підліткам очі на поведінку власного тіла, я не певен, що чув бодай від одного дорослого що-небудь про секс. Звичайно, не від батька, не від матері, не від черниць. Місце, де я найближче підійшов до тієї таємниці, — то був бар у центрі, проходячи повз який, я дізнався, що означає «топлес», — і, правду кажучи, це викликало в мене радше нерозуміння, ніж хіть.
— Ну ж бо, — казав Алекс, злегка потираючи вологий ніс тильним боком другої руки.
І поволі я розстебнув штани.
— Подивимося…
Запхавши пальці, як пінцет, у труси, я витяг жалюгідну особину, яка безвільно звисала, нагадуючи чищену креветку.
— Роби так, — сказав Алекс, відсуваючи крайню плоть.
Після кількох рухів у нього став червоний, налився кров’ю. Його очі знову стали скляними; він подивився не на мене, а на фотографію; потому його погляд зробився самозаглиблений, рука набирала швидкості, дихання глибшало — і раптом під рукою щось дико смикнулось, і гейзер білої лави полетів у повітря й на голу підлогу його маленької захаращеної кімнати, заваленої черепами тварин, мушлями та дивними камінцями; він востаннє злегка стиснув руку і заплющив очі.
Коли він повернувся до тями, я вже застебнув штани, склав журнал і сором’язливо сидів на краю його ліжка.
Алекс поглянув на мене зі спокійним здивуванням.
— Ти ніколи цього не робив?
Якби він говорив не лагідно, я би, напевно, йому заперечив: сказав би, що просто не хотілось, — однак Алекс ані краплі з мене не сміявся.
Здається, він радів, що йому випала роль мого вчителя, радів, що втаємничив мене в те, як улаштовано світ. Щоки він мав червоні, мовби пробіг стометрівку. Я похитав головою.
— Тримай, — сказав він, передаючи журнал мені.
Коли я не взяв, Алекс додав:
— Візьми зі собою. Дивись у ванній чи в туалеті. Там для того місце. Не переживай: це всі роблять!
Я не хотів сперечатися, тож прийняв той подарунок, за декілька днів знайшов час і місце за інтимних обставин ретельно вивчити причини та наслідки і невдовзі опанував це своєрідне чоловіче мистецтво, навколо якого багато століть зчиняли такий галас, а в наш час перетворили на реферат із основ здоров’я.
Однак Алекс так і не навчився приборкувати того джина, якого він навчився випускати на волю, і я можу тільки здогадуватися, скільки його наступних бід почалося з цих дитячих пошуків і одержимостей.
3
Кохання — це теж своєрідна хвороба зникомості, ми відкрили її завдяки Полові.
Старші сини ростуть великі, — їхня плоть стає ніби бронею від тих очікувань, які на них покладає світ. Плечі Пол мав такі широкі, що вони нагадували перевернуте каное. Він гордо носив коротку спортивну зачіску й одягався, мов качок, хоча від Алекса я знав, що поза футбольним полем він здебільшого цурається товариства. Навіть найенергійніші вправи не могли розігнати гніву Пола. Злість підсвічувала його чорні очі, які зблискували, наче підлита в полум’я нафта.