У сьомому класі поліцейська машина стала Полові Круку за особисте таксі. Його привозили додому за порушення дозволеного часу перебування на вулиці, за спробу купити алкоголь, за кидання каміння в потяг. Його ловили, коли він бив вікна в покинутому будинку біля лікарні, малював графіті на боці автобуса, бився у школі, підпалював петарди у шкільному туалеті. Його відлучили від занять. Аді сказали, що після наступної витівки його виженуть зі школи. Мій батько, котрий оплачував медичну освіту, працюючи на такій кількості робіт, що я всіх і не пригадаю, сидів за касою місцевої винної крамнички, коли помітив, що Пол ховає за пазуху журнал. Тато затримав хлопця до того, як крамниця зачинилася. Потому відвів додому. Подзвонив у двері, чекаючи, що йому відчинить Ада. Проте вийшов сонний Віктор, кліпаючи супроти світла, немовби кажан.
Мій батько знав Віктора.
— Де Ада? — твердо спитав він.
— У ресторані.
— В якому?
— У придорожньому.
Тримаючи похмурого Пола за комір джинсової куртки, тато пішов туди.
Ішли мовчки. Якби його впіймав не мій батько, то могла б бути бійка. Мій батько сприймав такі речі як частину своєї місії. Дорогою до ресторану він насвистував свого улюбленого Моцарта, махав рукою друзям, котрі працювали у крамницях.
Ада стояла надворі й курила — і тут побачила, як до неї суне її син, подібно до корабля.
Побачивши мого батька, вона викинула цигарку і застебнула верхні ґудзики блузки.
Вона не могла дивитися на Пола. Простягла наосліп руку і дала йому ляпаса.
— Що він зробив, Пітере?
— Я спіймав його на крадіжці.
— Я не крав!
— Злочинець навіть власної матері не визнає. Пробачте, Адо, та я вирішив, що ви це мусите знати. Я не хочу, щоби він потрапив до в’язниці.
— Дякую, Пітере. А як Слава?
— Та все крутиться: якийсь церковний комітет, господарство…
Та він не хотів підкреслювати очевидного. Він був скромний чоловік і бачив Адин біль.
— Що ж мені з ним робити?
Батько на хвилю замислився.
— Треба дозволити йому працювати зі мною в крамниці.
— Я ніколи не працюватиму з вами! — прошипів Пол.
— Гаразд. Ніхто тебе не примушуватиме. Та роботу тобі треба знайти.
— Мені час назад, — сказала Ада. — Дякую, Пітере, що не викликали поліції.
Чого ніхто не міг тоді передбачити — це еротичного впливу кримінального статусу Пола на сестер Флорентина.
У шістдесятих роках, просуваючись на периферію міст, розлучення як явище завітало й до нашого району. Перші два поверхи будинку, де жили Круки, займала родина містера Флорентини та його дружини — італійських іммігрантів, котрі назвали п’ятьох своїх доньок на честь округів Нью-Йорка. Невдовзі після того, як Лев пішов од Ади, Дзвонар Флорентина (його так прозивали за те, що, їдучи на велосипеді, він часто дзвонив) покинув свою дружину Беатриче. П’ятьох доньок це глибоко засмутило. А Беатриче розповіла Аді, що розлучення її приголомшило.
Усі п’ять округів були дуже принадні. Крізь дірку в підлозі своєї ванної брати Круки спостерігали, як дівчата ростуть, — їхній душ міг дорівнятися до того піп-шоу, яке в Нью-Йорку можна було побачити за гроші. Бронкс була струнка, мала рудувато-каштанове волосся, й у чотирнадцять років її прийняли до танцювальної академії в центрі. Брюнетка Бруклін була галаслива, жувала гумку і завжди раділа зустрічі з новим хлопцем. Вона пішла зі школи працювати до турагенції, де, врешті, вийшла заміж за свого шефа. Квінс, теж брюнетка, любила книжки — їй, очевидно, судилася доля бібліотекарки. Ай, як називали Стейтен Айленд, мала великі ніс і груди, що їх називала своїми «дурненькими машинами» через те, яку реакцію вони викликали в чоловіків. Вона добре знала і себе, й усіх — особливо молодшу сестру Гетті.
Гетті — тобто Мангеттен, однолітка Пола, була єдиною несподіваною блондинкою в тому домі й вирізнялася, наче Мерилін Монро серед гавайців. Звичайно, раніше вона була чорнява, і на шиї та під вухами в неї був помітний темний пушок, наче тінь хутра. В оточенні таких тямущих сестер вона не могла не усвідомлювати магнетизму, який линув від її волосся, коли воно погойдувалося, ворушилося. Гетті намагалася стримувати свої кокетливі імпульси, та безуспішно. Кохання приходить через очі: хімія погляду й відповіді на нього діяла і на Гетті, й на чоловіків, котрих вона приваблювала, так само невблаганно, як гормональний обмін — на зв’язок людей і комарів.
Ми всі троє одночасно закохались у Мангеттен — і тут Пол нас переміг. Його небезпечні пригоди надали йому певного престижу в районі. Ті, хто знав Пола, навіть боялися його. Проте її серце він завоював саме завдяки історії з вовком.