Можливо, Алексова смерть корениться в материнській любові Ади. Її тілесність і бурхливе життя у світі фантазій, яке психіатр міг б описати як функціональну шизофренію, нічим би тут не зарадили. Та що лікар може зрозуміти в тій історії, яка стоїть за історією сім'ї Круків? Зростаючи без батька, Алекс так і не навчився виходити за межі туману спадкових образів.
Ну, а Адріана — постать багато в чому героїчна. Вона бачила, як її місто майже стирали з лиця землі бомбами. Тільки герої ціле життя відмовляються забути чи зрадити рідний дім. Чи хто-небудь завдав собі клопоту вистежити тих, хто зруйнував її світ? Одначе не мені заходити в царину, де мої колеги знають більше за мене. Її дії мають психологічне пояснення і, певно, можуть мати пояснення й історичне.
Отже, Ада Крук, з дому — Січ, народжена в місті Воскресіння на ріці Пам'ять, знову повертається з родиною до Чорного моря. Небо хмарне, хвилі зі силою б'ють у берег. Цього разу Ада не знімає червоної хустки. Вона озирається на білий будинок, що нависає над піщаною косою: з високим дахом, в оточенні розлогих дубів. Чи, може, високих тополь? У примарному світлі сонця, вибіленого та сліпучого, вона бачить батьків, котрі схиляються над трояндами, що плетуться обвітреним парканом. Вітер зриває з батькової голови капелюха. Батько біжить навздогін, мати — теж, але вітер котить і котить капелюха далі, доки вони зникають за рогом будинку.
Пан Мічо, пасічників кіт, стрибає на Адин білий сандалик, але не встигає вона спіймати пустуна, як той біжить геть, до пасма сухих водоростей, що ворушиться в повітрі, ніби летючий змій. Її брати і сестри біжать одне за одним піщаною косою.
Ада в дитячому тілі, та вона не дитина. Вона дивиться на світ прадавніми очима, як сивіла, котра читає на обличчях важку мапу доль, до останньої розірваної судини, зсунутого диска, ослабленої артерії. Пляж — то чарівний театр, піщана сцена. Ада намагається помітити кожний подув вітру, записати його, усвідомлюючи, що ця мить уже тримає в кулаку наступну — то стискаючи, то розтискаючи пальці: навколо неї мільйони рук стуляються й розтуляються, неначе роти, і скидають шматочки майбутнього на пісок.
Оголена руда жінка плаває в морі на батьковому матраці. Ада похмурніє. Хоче крикнути: «Шльондра!» Ні — навіщо? Навіщо додавати свого гніву до похмурих хмар угорі? Вона не помітила їх сімдесят років тому. Її батько мав коханку, то й що? Може, він не знав іншого способу попросити того, чого потребував. Це знання, певна річ, завдавало болю матері, та історія перемогла хатній затишок, і безліч приватних життів так і не знайшли природного кінця. Тож Ада носила в серці батькові зради — і не лише батькові. Були солдати, котрі ґвалтували, вбивали, були ті, хто віддавав їм накази. І, здається, їх обминула кара — тих, хто катував її десятиліттями. Брехун-циган — син Чингісхана. А яка їм винагорода? Лише поета Антона помилував її напівсвідомий суд. Антона, який водив її на «Богему», подарував їй власну печальну історію, над якою здуру важко працював, так що й не чув, як світ сміється з його бід. Вона згадувала, як спала поряд із тітчиними собаками і стояла, позуючи для портрета.
Їй спадає на думку, що це вона винна в усьому — у стражданнях навколо неї все визначала вона. Брати і сестри, батьки, сини. Якби вона прийшла на світ деінде, в іншому тілі, то життя, може, було б таким даром, як дехто каже. Вона — це Медея, Медуза, зграя менад: хто потрапить у їхнє коло, того вони розірвуть, той вибухне через розщеплення атома зла, потенційно наявного чи не в усіх речах. Їй судилося випустити його на волю, неначе вона спричиняла розпад ізотопів, ланцюгову реакцію.
Коли вона бачить, що до неї наближається Слава — худенька, з косичками королівна вітрів, — Ада хоче крикнути: «Ні! Стій!».
З рота її подруги крапає кров. Ні! Розвернись! Іди назад! Я прокляття!
Неначе вона зібрала раду чи бенкет у своєму посольстві — посольстві мертвих. Усі повертаються: втрачені брати і сестри, син Пол, злий чоловік. Сонце торкається кожної постаті, коли та сходить на гребінь дюни, й купає її у промінні: Ада шукає на Половому обличчі слід від кулі — й не знаходить. Відновилось. Усе відновилось.