Першим опам'ятався покупець. Його важкий нагай обвився навколо Арсенової голови: за вухом репнула від удару шкіра, по шиї потекла кров.
Потім підскочили охоронці. Звалили козака з ніг. Він закрив обличчя руками, щоб не вибили очей. Хтось здер жупан. Кожуха, в якому був зашитий лист Сірка, ще в караван-сараї забрав Алі. Удари сипалися безперервно. Батоги рвали сорочку і тіло. Арсен підкотився під стіну, щоб хоч трохи зменшити силу ударів. Але охоронці стали біля ніг і коло голови, як молотники на току — один проти одного. Тепер стіна не заважала їм. Від виду крові, що виступила на спині козака, вони осатаніли ще дужче й били смертним боєм.
Арсен звивався, як вуж. Зціпив зуби, щоб не крикнути, тільки глухо стогнав.
Алі хапав купця за руки, кричав:
— Ага, хто мені заплатить за невільника? Ви ж заб'єте його на смерть!
Раптом дончак відштовхнув Алі і впав на закривавленого запорожця, закриваючи його собою. Сіряк сповз із його плечей. Кілька ударів зразу збасамужили білу спину. Господар кинувся до нього, щоб відтягти. Може ні за що загинути такий міцний раб! Але тут втрутився турок. Він уже трохи заспокоївся і похмуро дивився, як катують невільника.
— Осман! Кемаль! Досить! Ви заб'єте його до смерті. Залиште трохи і для мене. Я куплю його… І цього теж, — показав він на дончака. — Скільки вони коштують?
Охоронці кинули батоги, відійшли, відсапуючись.
Алі враз став улесливий і хитро примружив очі. Здається, Аллах скаламутив розум купця: можна погріти руки. І він загилив таку ціну, що сусіда тільки охнув, ай-вай! Але сам за дончака запросив стільки ж.
Турок не торгувався, одразу відлічив за обох невільників гроші.
Дончак допоміг товаришеві по нещастю підвестись.
— Спасибі, друже, — тихо промовив запорожець. — Як тебе?
— Роман… Роман Воїнов. Туляк я, а став донським козаком… Утік від німця-барона на волю, а потрапив у бусурменську неволю… Ехма!.. Дай я обітру тобі кров, — бач, як відшмагали, прокляті! Шкіра висить клаптями…
Роман, як умів, перев'язав сорочкою спину Арсенові, накинув на плечі жупан.
У той же день їх загнали на великий сандал — швидкохідний вітрильник — і замкнули в тісному смердючому трюмі. Тут було темно, сиро, тхнуло цвіллю й овечими шкурами.
На берегах Кизил-Ірмаку
1
За кілька днів, поки корабель плив до Туреччини, Арсен вичуняв, спина вкрилася шорстким струпом і почала свербіти. Це була вірна ознака того, що рани загоюються.
Підпливали до маленького турецького містечка, і невільників вивели на палубу.
З моря дув холодний вітер, жбурляв у обличчя людей колючою мжичкою і солоною морською піною. Чомусь довго не подавали трапа.
З корми долітали збуджені голоси капудан-аги[20] і господаря рабів. Спочатку Звенигора не надавав тій розмові значення, але потім почав прислухатися.
— Не потрібен мені невільник! — кричав роздратовано капудан-ага. — Ми домовлялися, Гамід-бею, що ти заплатиш мені дзвінкою монетою!
Гамід випинав товстий живіт, наполягав на своєму:
— Не розрахував я, капудан-ага. Витратився в Кафі. А ще далека дорога — потрібні гроші. А ти нічого не втрачаєш. Ось частина плати грішми, а за решту вибирай собі якого хочеш раба. Продаси — матимеш гроші. Ще й з баришем будеш…
— Не потрібен мені бариш! Раб здохне або втече — і я залишуся в дурнях. Заплати мені моє — і звільняй корабель! Коли б я знав, ага, що ти таке стерво, то не зв'язувався б з тобою!
— Прив'яжи свій язик, капудан-ага, бо загубиш! — підвищив голос Гамід. — І от що: бери раба! Бо інакше не дам нічого!
— Це на тебе схоже! Давай! Шайтан не брат — з ним добром не домовишся! Тільки я сам виберу…
— Я давно це тобі кажу, а ти уперся, як старий ішак!
Після обміну такими «люб'язностями» капудан-ага і Гамід зійшли з кормового містка. Не говорячи один до одного, зупинилися біля невільників.
— Оцього, — капудан-ага ткнув пальцем Романові у груди. — І забирайся до всіх чортів з моєї посудини!
Охоронці Осман і Кемаль повели Романа знову в трюм.
— Прощай, Арсене! — гукнув дончак. — Не згадуй лихом! Пощастить повернутись додому — передай у станицю Бобровську. Товаришам, бо сім'ї не маю…
За ним з гуркотом зачинилася ляда.
По хистких дошках невільників звели на берег. Тут же, в невеликій закопченій кузні, всім на руки наділи кайдани. А Звенигорі — й на ноги. Тільки Яцько лишився незакований.