Картина, яку він побачив удома, його не здивувала, він звик до подібних спектаклів, особливо в неділю.
За столом сидів п'яний батько. Де встиг набратися зранку, біс його знає! Вітька неприязно дивився в його побуріле від горілки лице. Миршавий якийсь, брудний, жалюгідний. Вітька зневажав його особливо за те, що жалюгідний. Було соромно, що в нього такий батько. Ніхто його в домі не шанує.
І через те, що батька ніхто не шанує, Вітька вперто утверджував себе.
— Дай карбованець, кажу, тобі кажу, дай зараз же, кому кажу?! — бубонів батько.
— Нема в мене карбованця, сказала тобі!
Засукавши рукава, мати прала білизну в дерев'яному кориті.
— Кому кажу?! — ледь варнякав батько, не звертаючи уваги на прихід Вітьки, наче той і зовсім не прийшов.
— Годі, насмоктався, лягай спать! — заявила мати.
— Я борг маю сплатити… Второпала? Б-борг… Б-борг честі, второпала?
Батько комизився, показуючи, що він городський, а мати селючка. Він намагався встати, але захилитався й знову опустився на табуретку.
— Працювати треба, а не борги робити. — Мати сильними руками перетирала білизну в мильній піні.
— Я без… безробітний… Борг честі…
— Не пив би, то й не був би без роботи.
— Робота… Я майстер, дурепа!
— Не майстер ти, алкоголік! Фіранки й ті пропив. Від людей соромно… Хоча б куди провалився з моєї голови, проклятущий алкоголік! Хоча б тебе п'яного, трамваєм задавило!
— Ц-це… Ц-це ти на кого?! — Буров знову підвівся, цього разу втримався у вертикальному положенні. — На кого, питаю, на чоловіка? Чоловіка, котрий, значить, тут є особа… Такі слова?!
Вітька заступив матір:
— Лягай спати, татку!
Він був одного зросту з батьком, але кремезніший і сильніший за нього.
— Ти! Як смієш?!
Батько підніс кулак, але Вітька перехопив його руку.
— Лягай спати, татку!
Зметикувавши, що коли він висмикне руку, то впаде, Буров-батько залементував:
— На батька?! Люди! Народ! Караул! Убивають!
Та люди не відгукнулися: в квартирі звикли до скандалів у Бурових. Жили вони на першому поверсі, лемент було чутно у дворі, але й звідки ніхто не відгукнувся: теж звикли. Вітька тримав батькову руку:
— Не смій її чіпати!
Зарипіли двері, і з'явився Миша, зупинився, мовчки спостерігаючи за тим, що відбувається в домі.
— Тобі чого? — запитав Вітька.
— Є справа.
— Не кликали тебе. Чухрай!
Буров-батько вирвав руку, гепнувся на табуретку, грюкнув кулаком по столу:
— Ні! Не йди, товаришу! Дивись, як син на батька кидається. Дивись, які діти пішли. Колись їх ремінякою, а тепер ні, не маєш права.
— Не вчасно ви прийшли, — зауважила Бурова-мати.
— Не йди! — кричав Буров-батько. — Я їх, паразитів, утриманців, годую, пою… І мене ж, у моєму домі… Куди мені тепер подітися?.. Син — гультяй, хуліган, батька не шанує, на батька кидається… Вбити хоче, смерті моєї жадає…
— Чого на хлопця клепаєш, — сказала Бурова-мати. — Сам ти паразит, нероба. — Вона обернулася до Миші: — Мене вдарити хотів, а Вітя не дав. Хіба син дозволить бити матір?
— Ти навіщо з ним розмовляєш?! — спохмурнів Вітька. — Він хто? Лізе теж! Забирайся геть, чухрай! Сказали тобі!
— Може, й ти зі мною вийдеш? — запропонував Миша.
— Навіщо?
— Поговоримо.
— Нема про що. Кликали тебе? Йди геть!
— Бувай здоровий! Тільки не галасуйте так, на весь двір.
— Не твоє діло! — відрубав Вітька.
13
Комбінація Навроцького була проста. На фабриці високоякісний товар оформляли як бракований або третьосортний. Збуваючи його приватникам по ціні, що набагато перевищувала фабричну, Валентин Валентинович заробляв стільки, що був цілком підготовлений до відродження в Росії капіталізму, а про те, що Росія до нього повертається, свідчив неп: вісімдесят п'ять відсотків роздрібної торгівлі вже у приватних руках.
Треба одержати на фабриці ще п'ять вагонів мануфактури. Такий куш розв'яже проблему, дасть змогу затаїтися і чекати, коли нова економічна політика остаточно повернеться до старої, дореволюційної. Оголосили, що відступ закінчено, посилили податковий прес, тиснуть на приватника — все це тимчасове, держава робить відчайдушні спроби зберегти втрачені позиції. Марно, проти законів економічного розвитку не попреш, без приватної ініціативи не обійдешся.
Він фінансовий геній, потенційний промисловий магнат, що потрапив в умови соціальної революції. Виїхати на Захід? Доля російських емігрантів його не влаштовувала. Вони не передбачали майбутнього Росії, вони короткозорі, а він прозорливий. Він завершує свій період первісного накопичення, повертає собі те, що держава відібрала в інших. Кому належала ця фабрика? Братам Бутиковим. За яким правом Радянська влада відібрала її? Для створення нового суспільства? Чудово! Тепер він відбирає одібране, щоб повернутися до старого суспільства.