— Не пару, а п'ять.
— Чому саме п'ять?!
— Так розраховано, Георгію Федоровичу. Нам треба розійтися на серйозній операції з приємними спогадами один про одного. Ця операція дасть вам можливість ще багато разів посидіти в казино. А мені — купити шале, невеличку дачу під Москвою. Розумієте, я люблю природу, особливо в середній смузі Росії… Адже Підмосков'я — це теж середня смуга Росії, чи не правда?
22
Вітька не залишився байдужим до появи Миші Полякова в своєму домі — завітав, хотів налякати. І до Білки приходив — так само хотів налякати. Буфет обікрали. А ти доведи! Хто бачив? Тістечка на даху їли, так їх он у булочній продають. Нема свідків. Від кого можуть дізнатися?
Вітьку це не турбувало. Він узагалі рідко непокоївся. Але своїми друзяками був невдоволений.
Білку бачили на вулиці з Шаринцем, а їй заборонено з ним знатися. Шнира й Фургон узяли навантаження в школі, якийсь кооператив, проторгувалися, просять з кримських грошей.
Ким би вони стали без нього? Паштет — кишеньковим злодієм, Білка — кватирковою, давно сиділи б у колонії. Шниру й Фургона завербували б у піонери, марширували б, дурники, у червоних галстуках. А він їх у Крим бере, людьми зробив.
Сидячи в дворі, Вітька ліниво вислухав їхні пояснення.
— Нас із Фургоном поставили зошити продавати, олівці і таке інше, — розповідав Шнира, — а потім із учкомом перевірили — три карбованці недостачі.
— Навіщо погодились? Вам більше за всіх треба?
— Але ж постанова учкому…
— Дурники ви! — зневажливо мовив Вітька. — Мишка навмисне накинув вам кооператив, аби залякати. А як проторгувались? Щось узяли?
— Нічого не брали! Фургон переплутав. Лінійки є й по чотири копійки, й по десять, і по п'ятнадцять, залежить від довжини, а він усе говорив — чотири. Все переплутав.
— Навіщо переплутав?
— Я бачу, написано: дерев'яні лінійки — чотири копійки, я й кажу — чотири копійки; всі галасують, кваплять, я й переплутав, — намагався виправдатися Фургон.
— Викручуйтесь як хочете, — сказав Вітька. — Не дам грошей, вони на Крим. Вскочили — вискакуйте.
Вітька обернувся до Білки, несподівано спитав:
— Про що з Шаринцем розмовляла?
— Зовсім не розмовляла.
— Біля магазину з ним стояла?
— Стояла біля вітрини, він підійшов, я відійшла.
— Брешеш!
— Не брешу.
— Шнира! Говорила вона з Шаринцем?
— Говорила.
— Чого ж брешеш?
— Не говорила я, — затялася Білка. — Він підійшов, я відійшла.
— Я ще розберусь, — сказав Вітька. — Шаринець-ширмач до наших грошей підкрадається. Хто йому про Крим розпатякав?
Білка притулила руки до грудей:
— Ось, Христом-богом…
— Ще раз побачу з Шаринцем, ніякий Христос не допоможе! — пригрозив Вітька. — Гаразд! У неділю поїдемо на Дорогомилівський цвинтар ловити синичок.
— Я не можу, — сказав Фургон, — у суботу мої вибираються на дачу, загадали в неділю вдома сидіти.
— Обійдемося без тебе, — зневажливо відповів Вітька.
Вітька не знав, що в суботу ввечері Шнира й Паштет збираються з Мишею Поляковим піти в цирк. Шнира й Паштет не сказали йому про це: знали — Вітька заборонить. А піти в цирк їм страх як хотілося.
23
Небачений повітряний атракціон під куполом цирку без стінки Три-Буш-три!
Елен та її партнери вправно піднялися вірьовочною драбиною. Погасло світло. Прожектори осяяли в повітрі стрункі постаті, що перелітали від однієї трапеції до другої. Барабан вибивав дрібний дріб.
Вони спускалися по канатах, розкланювалися, зникали за лаштунками, поверталися, викликані оплесками, знову зникали й знову поверталися, затримані жестом інспектора манежа. Всі дивилися на Елен, осяяну прожекторами красуню в трико з блискітками. До її ніг упав букет квітів. Миша оглянувся: букет кинув Валентин Валентинович. І він сюди приплентався!
В антракті Миша, Шнира й Паштет пройшли за лаштунки. На них чекала Елен. Вона була в сірому вовняному костюмі, туфлях на високому каблуці і в береті.
— Ти йдеш? — запитав Миша.
— Атож, я вже виступила.
— Я проведу тебе.
— Навіщо, ще ж одне відділення. — Вона кивнула на хлопчаків, котрі роздивлялися звірів у клітках. — Хто це?
— Хлопці з нашого двора. В них чудові акробатичні здібності. Може, ви їх подивитеся?
— Безпритульні, бездоглядні, невлаштовані, — засміялася Елен, — ти все ще клопочешся цим?