Таким чином, Вітька знав, що Зиміни їдуть на дачу, і, певна річ, бачив, як вони йшли в театр. В обох випадках йому було точно відомо, що нікого, крім Андрія, вдома немає.
Серйозний доказ. Багато що міняє.
Невже праві оці таємні «всі», а він неправий?
Може, неприязнь до Навроцького заважає йому бути об'єктивним? Він так повірив у його провину, що не бачить фактів, які викривають Вітьку, не хоче їх бачити, ігнорує. І Фургон недоговорює. Кого він боїться? Шниру? Паштета? Білку? Головний у них, після Вітьки, безумовно, Шнира, права рука отамана. Андрій під його заступництвом, під його впливом. Чи не його боїться Андрій?
Миша провів Фургона на кухню й покликав Шниру. Той, не чекаючи дозволу Кита, скинув фартух, з огидою відкинув ніж і вийшов з Мишею на подвір'я. На відміну од Фургона, Шнира категорично виголосив:
— Ніякого портфеля Вітька не брав, а вже вбивати… Нікого не вбивав.
— Як це ти можеш стверджувати? Ти всі його діла знаєш?
— Знаю.
— Вигороджуєш Вітьку.
— Не вигороджую, а правду кажу.
— Ти ж був зі мною в цирку. Звідки ти знаєш, що в цей час робив Вітька? Коли ми були в цирку, якраз і вбили Зиміна.
— Все одно Вітька не вбивав.
— А буфет у кінотеатрі ви обікрали?
Шнира мовчав.
— Мовчиш?! Не хочеш говорити правду? Чому ж я маю вірити тобі про Вітьку, якщо ти не хочеш говорити правду про буфет?
Не дивлячись на Мишу, Шнира сказав:
— Так, у буфеті ми взяли.
Миша пильно дивився на Шниру. Його визнання значуще. Розуміє, що зараз невигідно брехати: вирішується Вітьчина доля. Цьому хлопчакові можна вірити. Миша повірив.
— Що взяли?
— Тістечка, цукерки, ситро, монпансьє дві банки.
— От бачиш, — сказав Миша. — Якщо Вітька обікрав буфет…
— Не Вітька, а ми всі.
— Без Вітьки ви б цього не зробили. Не зробили б, га?
Шнира знизав плечима, не знав, що відповісти.
— Вітька вчив вас красти, — вів далі Миша. — Він блатний і вас хотів зробити блатняками.
— Вітька не блатняк! Не знався з ними і нам не дозволяв. Він, коли дізнався, що Білка знається з Шаринцем, сказав, що не візьме її в Крим.
— Хіба Білка знається з Шаринцем?
— Раніше зналася.
— А тепер?
— Розмовляла. Вітька питає: говорила з Шаринцем? А вона заперечує: ні, не говорила. Бреше! Вітька їй сказав: будеш із Шаринцем — не поїдеш у Крим.
— А про що Білка розмовляла з Шаринцем?
— Не знаю, стояла біля вітрини й розмовляла.
— Ну й що Вітька?
— Вітька й говорить: не смій знатися з Шаринцем, він ширмач, до наших грошей підбирається.
— До яких грошей?
— А що ми на Крим збирали.
— Ті, що в банці були, в комірчині?
— Еге ж.
— Він хотів, щоб Білка вкрала ці гроші?
— Не знаю як: щоб украла або щоб йому сказала, де їх Вітька ховає. Тільки не дізнався б зроду: Вітька їх переховував. Шаринець скільки разів їх шукав — не знайшов.
— Де шукав, на горищі?
— Авжеж! Скільки разів на горище лазив, та не знайшов. Вітька ховав у різних місцях.
— Як же він залазив на горище? Щось не бачив я, щоб він піднімався пожежною.
— Пожежною він не лазив. Він через чорний хід…
— Але ж двері Вітька брав на засувку.
— Вітька зачиняв наш чорний хід, а Шаринець зі свого ходу лазив.
— Його під'їзд у другому крилі.
— А він по даху.
— А ви його бачили на даху?
— Скільки разів.
Шаринець розмовляв з Білкою? Ну й що? Хоче відбити її од Вітьчиної компанії, давня історія. Що ще? Шаринець зв'язаний з карними злочинцями? А навіщо йому документи? Втім, документи не були потрібні й Вітьці — докази тут однакові. А ось горище — це суттєво: Шаринець теж міг сховати портфель на горищі. Шаринець, якщо він убив Зиміна, міг би по даху перелізти на свій хід — живе він на восьмому поверсі, — просто в свою квартиру… Звісно, Шаринець — кишеньковий злодюжка, не більше, але чому на Вітьку можна подумати, а на Шаринця не можна? Він скоріше повірить, що це зробив Шаринець.
— Слухай-но, — знову заговорив Миша, — ти пам'ятаєш, як Андрій сказав, що його рідні їдуть у неділю на дачу?
— Говорив. Ми за синичками збиралися, він і сказав: не можу, мої від'їжджають.
— А хто при цьому був?
— Усі були.
— І Білка?
— І Білка.
Миша пильно подивився на Шниру. Треба йому довіритися, іншого виходу немає.
— Скажи, могла Білка сказати Шаринцю, що Зиміни їдуть у неділю на дачу?
— Не знаю… Могла… Вона все може. Непевна.
— Що значить непевна?
— Ненадійна.
— А мені ти віриш? — запитав Миша.
— А чого, чому ти питаєш?