— Все одно доведеться переждати, — вже спокійніше відповів Красавцев. — Призначено нового інженера, треба до нього придивитися.
— Навпаки, — заперечив Валентин Валентинович, — одразу обмежте його: твоя справа — виробництво, моя — збут.
— Вашу вказівку, товаришу Навроцький, буде виконано, тільки-но ви станете директором фабрики.
Валентин Валентинович встав, холодно сказав:
— Я дав вам кілька дружніх порад, на мій погляд, корисних. Головне, будьте спокійні, як спокійний я. Жодних, щонайменших підстав для занепокоєння нема з однієї простої причини: ні я, ні ви не причетні до цієї справи. Я чекаю відповіді. І не затримуйте. А то потрібні мені п'ять вагонів я одержу в іншому місці. Маю честь.
32
Усе так само рухалися юрби в тісних рядах Смоленського ринку, між ятками, палатками, відкритими прилавками, коробками з фруктами й овочами, м'ясними тушами, підвішеними на гаках, розтікалися по Арбату, по Смоленському й Новинському бульварах, численними провулками, що збігали до Москви-ріки, кривими, заплутаними, пильними і брудними.
У провулках так само торгували дозволеним і забороненим, гнилим і цілим, власним і краденим, ховаючись від міліції та фінінспектора у глухих прохідних дворах, біля скособочених, підпертих колодами будиночків, що вросли в землю, в колишніх нічліжках, де мешкали безпритульники, лахмітники, фальшиві сліпці, у візницьких трактирах, чайних і пивницях. Одна з них, «Гротеск», була поряд зі складом порожніх пляшок.
Добропристойна на вигляд, з вивіскою, де красувався пивний кухоль з величезною шапкою білої піни, вона, однак, мала недобру славу навіть серед постійних відвідувачів Смоленського ринку. Тут збиралися злодії, шахраї, їхні подруги, скупники краденого. Порядні комерсанти заходили сюди тільки вдень.
Валентин Валентинович завітав у «Гротеск» так само вдень, побув там деякий час, вийшов і змішався з базарним натовпом, не звернувши уваги на двох хлопчиків, що сиділи на краю тротуару.
Цими хлопчиками були Шнира й Паштет. Вони бачили, як Навроцький зайшов до «Гротеску» і як вийшов звідти.
Повідомлення про це було для Миші несподіване. Шнира й Паштет слідкували за Шаринцем — постійним відвідувачем «Гротеску». Туди ж, виявляється, заходить і Навроцький.
Пивниця на відкритому місці, Навроцький міг зайти випити кухоль пива. І все-таки це перше про що вдалося дізнатися Шнирі й Паштету, причому одразу, з ходу.
Друге, не менш важливе повідомлення Миша одержав наступного дня. Паштет ішов за Білкою.
На Смоленському ринку, біля галантерейної ятки, на неї чекав Шаринець. Паштет зайшов за ятку і прислухався до їхньої розмови.
— До тебе Миша приходив? — запитав Шаринець.
— Ну, приходив.
— Чого мені не сказала?
— А ти мені хто: дідусь, бабуся?
— Дограєшся!
— Сам дограєшся!
— Що ти сказала Миші?
— Нічого.
— А він тобі що?
— На фабрику, сказав, іди.
— А ти що?
— «Що, що»… Нічого!
— Ще з Мишкою побачу — уб'ю!
— Йолоп!
— Віддухопелю!
— Боюсь я тебе дуже! — зневажливо відповіла Білка й пішла геть.
Паштет зміг вийти з-за ятки тільки слідом за Шаринцем.
Проти «Гротеску» сиділи на тротуарі Шнира й Білка. Шнира перелічував пляшки, Білка, підперши підборіддя кулаком, похмуро мовчала.
Шаринець підійшов до них.
Підійшов і Паштет, сів біля Шнири.
Шаринець тицьнув ногою в кошик з пляшками.
— Казна-чим займаєтесь, копійки рахуєте?
— Ти! Обережніше! — крикнув Шнира. — Розіб'єш!
— Як ваш Альфонс? — глузливо запитав Шаринець, скоса глянувши на Білку.
Хлопці мовчали.
— Казав: не водіться. Влип! Попались би разом з ним, попарились би.
І знову ніхто не озвався.
— З пляшками кінчайте! Бабраєтесь на смітнику! Хочете заробити — дам діло. Справжнє. Помізкуйте!
Шаринець зайшов у «Гротеск».
— Сходи, Білко, здай пляшки! — сказав Шнира.
— Не піду.
— Чому?
— Не хочу.
— Чого ж ти хочеш?
— Нічого не хочу! Померти хочу! Набридло все!
— Так, нудно без Вітьки, — озвався Паштет.
— Шаринець радіє, що Вітьку посадили, гад! — додав Шнира.
— Через нього Вітька й сидить, — сказала раптом Білка.
— Чому через нього? — в один голос запитали Шнира й Паштет.
Білка схлипнула, скочила, крикнула:
— Ідіть ви всі під три чорти!
І побігла провулком.
З «Гротеску» вийшли Шаринець та ще якийсь чоловік і зникли за рогом.
Шнира й Паштет рушили за ними.